Він лише мить бачив обличчя Наталії. До того він й гадки не мав, що певна комбінація носа, очей, рота, вух і волосся спроможна заселити до його уяви так багато дивних образів. За кілька хвилин син клонки тисяча чотириста двадцятої серії нафантазував сюжетів на кілька пригодницьких серіалів. В них він звільняв Наталію, рубаючи рептилоїдів командорським мечем, ніс її на руках кідронійськими печерами та рятував від нападів сельвійських гаспидів. А ще він стискав у своїх обіймах, пестив її тіло, створене для насолод богів, занурював обличчя до шовковистої гриви її волосся.
Він навіть вловив запах тієї гриви. Вона пахла вічнозеленою клумбою з центрального куполу, з відтінками м’яти і троянд, пахла пряною геранню, улюбленими квітами його матері. А ще вона пахла тими найдурнішими мріями, які ніколи не збуваються.
Ґ’ормітський конвой зупинився перед броньованою плитою, що правила за двері боксу. Наталія розгублено озирнулася і зустрілась з поглядом командора. Якби вона адекватно сприймала дійсність, це б її заспокоїло. Але сріблясто-сіре черево лінкора було надто ворожим, незатишним і неозорим, а ящери — надто грізними, аби йшлося про адекватність. І замість закоханого в неї чоловіка клонка побачила коротко стриженого
— Душову кабінку для вас надрукують увечері, — повідомив Наталії командор. — Поки що, на жаль, не маю вільного принтера.
— Ви начальник цієї тюрми? — жриця Атри чомусь дивилася на праву руку Зорана.
Той раптом згадав, що у нього невідомо з якої причини пожовтів ніготь на великому пальці. Шкіра на обличчі погарячішала. Він до хрусту стиснув руку, опанував себе і сказав:
— Ви, леді, знаходитеся на борту лінкора «Айн-Соф». А я його командир.
— А я думала, тут усім командує Сайкс, — вона розвела руками, й тільки тепер Зоран побачив, що вона одягнена в комбінезон, ускладнений вставками з тканин різної щільності та фактури. Він в дивний спосіб дробив її фігуру на фрагменти, не дозволяючи зорові зібрати їх у досконалу цілісність.
«Яке варварство», — здригнувся командор. Відтак майже шепотом заперечив:
— Ви помиляєтесь.
— Подивимось, — Наталія зауважила, що броньована плита відсунулася, і рішуче увійшла до місця свого ув’язнення.
Зорану кортіло подивитися, як були виконані його розпорядження щодо обладнання боксу, але червоно-золоті дивилися на нього крізь щілини масок.
Тому він дочекався, коли плита знову займе своє місце. Відтак, разом з ґ’ормітами, залишив дослідницький сектор.
За кілька хвилин він зіткнувся з Вольском, котрий щойно закінчив перевіряти комплектацію археологічного обладнання.
«Ми з ним стали ще ближчими, — подумав Зоран. — Ми обидва кохаємо партизанок, жриць Темного бога».
Йому закортіло зробити щось заборонене, щось усупереч волі піфійських Знаючих. Він поклав руку на плече техноархеолога, притягнув його до себе і прошепотів на вухо брату-стражеві:
— За дві години Шерму виводитимуть з анабіозу.
Вольск не здригнувся і не завмер. Він лише кивнув й рушив галереєю, оминаючи метушливі зграйки науковців.
«Й це все?» — розчарований командор зробив ще кілька кроків, перед тим як на його внутрішній комунікатор прийшов виклик від Ґвен Вей. Керуюча дослідницькою частиною запропонувала терміново зустрітися в одній з «червоних зон».
Він обрав ту з них, де висів у повітрі синій стіл.
Вей виглядала стомленою. Як і більшість з екіпажу «Айн-Софу», баронеса не спала вже більше доби.
— Проблеми? — Зоран сів за стіл напроти баронеси, подивився на її зачіску й порівняв з волоссям Наталії; його висновки були не на користь аристократки.
— Ви можете припинити це божевілля? — Вей запитувала, але в її очах командор не побачив запитання; вона знала відповідь.
— Чого саме ви очікуєте від мене?
— Сайкс веде нас до ворожої пастки.
— Преподобна знає більше за нас, в неї є план і підтримка імператора.
— Нею керують не знання, — заперечила баронеса. — Нею керує віра.
— Можливо
— Можливо? Хіба ви не знаєте, що Преподобні сестри — це релігійно-містичний орден.
— Віра іноді буває важливішою за наукові факти та логічні припущення. В пустелях Сагунту і в печерах Кідронії мене навчили вірити в бога.
— Значить, і ви на їхньому боці, — констатувала керуюча дослідницькою частиною. — Я передбачала чогось подібного. Шкода. Ваші метафізичні уподобання нас угроблять.
— Я був проти висадки на Браму, ви це знаєте.
— Чому ж тепер — за?
— Я й тепер проти. Але я, так само як і ви, є офіцером Зоряного Флоту. Ми, підполковнику Вей, виконуємо наказ імператора.
— Ви його бачили?
— Імператора?
— Наказ.
— Я отримав офіційне підтвердження повноважень Сайкс.
— Але вас, наскільки я знаю, залишили командиром лінкора.
— Так.
— Ви розумієте, чому імператор саме так розподілив повноваження керівників експедиції?
— Я не оперую здогадками.
