Крок за кроком Сайкс наблизилася до порталу. Ще ніколи вона не бачила «зоряної брами» таких циклопічних розмірів. Ті руїни, які збереглися на Проксімі-В, Кідронії та на самій Піфії, не йшли у жодне порівняння з аркою, що підносилася до самого печерного склепіння за півсотні кроків від Преподобної. На її волокнуватій поверхні залишилися подряпини від руху льодових плит та проривів підлідного океану. Подекуди на тій поверхні їжачилися потворні неорганічні наростні. У тому видінні, яке транслювала для членів експедиції Ка’ха, арка здавалася не такою стомленою, а кришталеву сферу не вкривали пласти закам’янілого бруду.
Їй здавалося, що вона чогось недобачає, чогось важливого і, можливо, очевидного.
«Де я помилилася у розрахунках? — мордувала вона себе. — Де слабка ланка? Вона десь є. Вона мусить бути. Вона, як завжди, у чомусь, що здається явним і зрозумілим. Наприклад, у припущенні, що цей портал є ключовим для ворога. Що Шерма спробує скористатися ним для втечі на ворожу базу. А якщо все не так?».
Преподобна рушила до арки, розкриваючи свої відчуття назустріч споруді. Наче потужний локатор, фронтальна частина її свідомості намацала незримі структури, сплетіння тонких енергій та ще тоньших напружень у кристалічному моноліті. Сайкс намагалася відчути присутність або ж сліди присутності живих створінь, що могли спати за кристалічною бронею, пробувала спровокувати на відгук залишки древніх енергій. Вона зондувала портал у різних ESP-діапазонах і завмирала, прислухаючись до відлуння своїх викликів.
Але не почула нічого.
Павутиння кристалічних струн вібрувало у відповідь на її зусилля, але ця вібрація линула в порожнечу, обриваючись там, де її мала підхопити, продовжити і віддзеркалити органічна структура.
Темне громаддя перед нею було мертвішим за навколишню кригу. Принаймні за кригою відчувалося дихання чорного океану, у якому жили химерні і хижі створіння, що вже багато епох не бачили світла. А вросла у скелю арка не відзивалася навіть тим тихеньким дзвенінням, яке супроводжує присутність найлегших слідів органіки.
Хтось вихолостив цю «зоряну браму», зрозуміла Сайкс. З неї вилучили колонію мафеді, залишивши мертву оболонку.
Розуміння штовхнуло її до дії. Преподобна відправила ментальній сигнал Ка’сі.
Ґ’ормітка відповіла цілим спектром образів, над якими панували розгублення та смуток за загиблими сестрами. У трансльоване Знаюча вклала свій досвід, свої знахідки і здогадки щодо сповідників Темного. Там чаїлися в темряві споруди з дивною геометрією, чорніли подібні до провалів брами, повзали і літали породження нелюдської механіки. Одна з тих картин змусила розум Сайкс зіщулитися від недоброї здогадки. Це було видіння маленького порталу, що мчав крізь космічне безмежжя. Він мав лише віддалену подібність з аркою, проте Сайкс не мала сумніву — це саме портал, а не щось інше.
«Недарма Шерма чаклує над «зондом», — сказала собі Преподобна. — Там не лише зброя з древнього арсеналу, там портал, там живі мафеді…
І Сайкс, не гаючи ані секунди, побігла до гирла тунелю, підсвіченого автоматикою капсули-«боба».
— Тепер чекатимемо на пробудження наших маленьких слизьких друзів, — перейшла з телепатії на голосовий зв’язок Шерма.
— Довго?
— Може, годину, а може, й менше.
— А потім ти пірнеш на Темні шляхи?
Шерма кивнула.
— Тобі страшно?
— А ти як думаєш?
— Але ж ти інакше не можеш, — напівствердив-напівзапитав Вольск. — Авжеж.
Йому здалося, що крізь шолом він бачить сумну посмішку клонки. Він вже бачив таку на закинутій базі в Секторі Кастора.
— Ти ж розумієш, — сказала Шерма, — що мене створено для цієї миті. Більше того, в мені живуть гени тих, хто
— Магонійці?
— Ті з них, котрі відреклися від Жовтих.
— Зрадники?
— Вірні. Ті, які не вибачили зради.
— Ти все повертаєш навпаки.
