«Преподобна Р’аавал схожа на бога-крокодила, — вирішила Мулан. — Як там його називали? Себех, Сепек?»
— Тут небезпечно, — повідомила вона своїм супутникам.
— Може вибухнути? — поцікавився Марков, не відриваючи погляду від лазурового сяйва.
— І вибухнути також.
— Чого ж ми тоді сюди приперлися? — гмикнув Гумм.
— Якщо воно вибухне, то знесе півпланети, все одно не сховатися.
— А ось і
Донька судді йшла наче у трансі, повільно переступаючи ногами, які здалися Маркову потворно розпухлими. Процесія рухалася нижньою галереєю, поліцейський бачив переважно голену голову Фатіми, що під світлом порталу відливала блакиттю, її ноги та плечі, обтягнені темною матерією. Наче задля контрасту, ящери одягнули сліпучо-срібні скафандри. В цій ході було щось моторошно-урочисте.
«Бідна дівчина, вони перетворили її на зомбі», — у душі генерала ворухнулося співчуття.
Але за мить він вже думав про те, що все ж таки виконав наказ імператора, і тепер небезпечну реліквію відправлять туди, де до неї не дістатися ніяким терористам.
— Вони всі з жезлами, — прошепотів Гумм.
— Авжеж, — так само пошепки сказала Мулан. — Пильнують.
Марков не зрозумів, що саме вона мала на увазі, але перепитувати не став. Його увагу притягнули позначки, що засяяли на панелі введення коду. Р’аавал взяла праву руку Фатіми у свою і почала притискати її долоню до світних символів.
Ще й ще раз, і ще.
Тепер вже не лише Мулан, але й поліцейський з клоном відчули вібрацію, що повзла Храмом, збиваючи пилюку у спіралі та зірчасті конгломерації. Над порталом згустилася сіра хмара, її пронизала павутина тонких золотавих блискавок, що зібралася-закрутилася у швидке пульсуюче колесо. Воно змінило колір на лиловий і наче розчинилося у синьому сяйві.
Відтак сталося щось незвичне для очей представників земної раси. Куляста частина порталу зникла, на її місці почав надуватися нестерпно яскравий пухир. Р’аавал передала Фатіму помічницям, взяла в правицю металевий на вигляд контейнер, а в лівій міцніше стиснула жезл.
Вона вже зробила крок до фурункула Темних шляхів, коли металевий контейнер зник так само безслідно, як і «колесо» і куляста централь «зоряної брами». Тепер просто перед Р’аавал висіла у повітрі яскраво-червона сфера розміром з голову трирічної дитини.
Преподобна завмерла.
Все сталося в одну мить. Сфера і Фатіма одночасно поблідли, втратили кольори реальності, наче зображення на тривимірному екрані та розчинилися чи то у повітрі, чи то у синьому сяйві. Цієї миті Мулан тихо скрикнула та обома руками схопилася за скроні. Гумм обняв її, затуляючи від порталу своїм тілом.
Золотий жезл Р’аавал з нестерпним вищанням переломився навпіл, а сяючий фурункул запульсував й мирно згас разом з синім сяйвом.
Некрополь поринув у темряву.
Пела все ще озиралася, шукаючи енергетичну клітку, коли раптом відчула, що вже не сама. Щось живе і тепле з’явилося зліва від неї і відразу таке ж відчуття присутності згустилося і з правого боку.
Вона могла заприсягнутися, що поряд з нею дихають двоє.
«Агов, — покликала Пела подумки. — Ви мене чуєте?»
— Так, сестро, — сказало те, що ліворуч.
Те, що праворуч, несподівано торкнулося її словообразами, найяскравішим з яких була смугаста адельма, така реальна і близька, що дівчина скрикнула. За хвостом потвори вона помітила літнє небо Аврелії та знайомі рослини, обстрижені пірамідками.
— Не лякайся, все буде добре, — знову мовив жіночий голос ліворуч від Пели; дівчина відчула в ньому теплі відтінки, наче з нею розмовляла давня приятелька.
— Ти знаєш, де ми?
— Здогадуюся.
— Це піраміда, де тримають Воглока?
— Його так називають? — запитанням на запитання відповіла невидима жінка, а відтак сказала: — Його тримають не в піраміді. Незабаром ти зрозумієш, де саме його тримають.
Пела подумала, що непогано було б зрозуміти, ким саме є власниця теплого голосу. Вона називає Пелу сестрою, значить, знає про неї більше, аніж Пела про неї.
Наче виконуючи її побажання, куля-провідник спалахнула яскравим світлом, і дівчина знайшла поряд із собою двох дивних жінок.
Ліворуч знаходилась висока темношкіра красуня у зеленому скафандрі з відкинутим шоломом. Щось у її носі, який починався, здавалося, з середини чола, у подовженому розрізі застиглих очей, у різкому вигині виразних губ нагадало Пелі обличчя Лацор. Волосся темношкірої розтріпалося, а медичний індикатор на манжеті відчайдушно блимав жовтим.
Й ці її мертві очі. Смальтові, моторошно-притягуючі.
