— Нехай… — почав Марков, але не встиг закінчити.
Попереду засичав плаган і спалахнуло жовтувате сяйво. Родер знаком показав, що обійде засідку з лівого боку і вимкнув підсвітку шолому. Гая рушила праворуч, а Ліко завмер, приймаючи «картинку» від павука.
Марков вагався лише секунду, а потім пірнув до вузького проходу між пакувальними агрегатами. Цей прохід також вів праворуч, але вже за десять метрів генерала зупинила піраміда контейнерів. Він заледве протиснувся між двома смугастими циліндрами, які, судячи з їхнього маркування, містили небезпечні ксеноформи. Марков вже завертав за правий циліндр, коли попереду спалахнув короткий світловий імпульс. Генералу не раз доводилося бачити подібні спалахи. Стрілець, озброєний променевою рушницею, був зовсім поряд, можливо, за найближчими контейнерами.
Марков почув здушений хрип, наче хтось захлинувся криком. Він впав на підлогу і перекотився під край вантажної платформи. Темрява не давала йому роздивитись далі кількох метрів, але генералові здалось, що правіше від циліндрів лежить людина в тактичному обладунку. Він міг би заприсягтися, що бачить сумки з боєприпасами, зачеплені за ребра екзоскелета. Ввімкнути підсвічення шолома або ж підствольний прожектор генерал не ризикнув.
«Гаю підстрелили?» — він гарячково перебирав варіанти обхідного маневру, коли почув зовсім близько чиєсь дихання. Відтак сталося щось дивне. Хтось в голові Маркова попередив:
«Не зачепіть мене, генерале».
«Родере?»
«Так».
«Ти таки сильний телепат».
«Так».
«Мені здається, що вони дістали Гаю».
«Не знаю. Не бачу її думок».
«Що робитимемо?»
«Де той, що її підстрелив?»
«Ховається за контейнерами».
«Тоді зробимо ось так», — ліворуч від Маркова зчинився різкий рух. Закована в екзоскелет рука майнула над краєм платформи. Генерал зрозумів, що Родер кинув щось у бік контейнерів, певно гранату.
Навушники шолому прийняли на себе левову долю звукового удару, тому Маркову вдалося здійнятись на ноги за лічені секунди після вибуху. Завдяки екзоскелету він легко перестрибнув через вантажну платформу, обігнув розкидані вибухом контейнери і відкрив вогонь по темній фігурі, що зачаїлась за візком транспортного робота. Та заточилася. Наствольний прожектор генеральського кінетика вихопив з темряви підошви тактичних черевиків та вкритий м’яким ізолятом колінний шарнір екзоскелета. Промінь прожектора смикнувся, зупинився на голові того, хто ховався за роботом. Від голови і шолома мало що лишилось.
Промінь перемістився на кірасу екзоскелета. На ній чітко вирізнявся особистий номер офіцера поліцейського управління Тіронії. Генералу не треба було звірятись з базою даних, щоби визначити, чий він.
Гаї Суфії Крайбл.
Марков з голови до ніг вкрився холодним потом. У його голові прошелестів тихий сміх.
Воно ще й сміється, от падло.
«Хто зна, генерале, хто зна».
Біле сяйво відрізає свідомість Маркова від цього рівня реальності.
Внутрішній простір ґ’ормітського крейсера організували за принципом мушлі — відсіки кріпилися до стінок спірального коридору, витки якого поступово звужувались у напрямку керуючого вузла. Приміщення, котре рептилоїди виділили Преподобній Сайкс, знаходилось у середній частині спіралі і за формою нагадувало велетенський авокадо. Все в ньому — від теплого світла до відсутності кутів — за задумом Знаючих Ґ’орми мало сприяти самозаглибленню та позитивним емоціям представника гуманоїдної раси. На відміну від творців медитаційних залів земних зорельотів, ґ’орміти не використовували для корекції психіки ані пульсуючого світла, ані контрастних кольорів. Внутрішній простір «авокадо» був привітним і затишним.
Сайкс подумки подякувала рептилоїдам.
Її тіло майже повністю подолало наслідки поранення. Це підтвердили не лише військові медики, але й спеціалісти з екіпажу «Йлаа-л’аку». Зваживши на їхні висновки, імператор дозволив своїй радниці долучитись до ґ’ормітської експедиції. Теслен також не сперечався, коли Сайкс повідомила йому, що має намір взяти з собою на борт «Йлаа-л’аку» не лише двох піфійок, але й терористку Наталію Лао та Відморозка. Він лише знизав плечами, відтак зустрів поглядом очі Преподобної й довго дивився в їхню зимну, ускладнену сірим серпанком блакить.
— Будь обережною, Сай, — нарешті сказав він.
— Буду, — пообіцяла вона.
Всіх людей, окрім неї, рептилоїди відправили до анабіозних коконів. Сайкс вирішила, що біля Пратари в неї знайдеться час не лише на дослідження порталу Повзучих. Майбутня дитина Наталії вже була вписана до планів Преподобної, а щодо Відморозка вона мала передчуття. Не дуже чітке і певне, проте достатнє для того, щоби тримати це живе послання невідомої раси біля себе.
