«Потрапила, — заперечує магонійка й на мить примружує очі. — Слуги Воглока намагались відправити тебе на свою базу через портал на Нессі. Але вони прорахувались. Захисники взяли всі портали під свій контроль, ворожі бази тепер ізольовані. Вузловий портал направив тебе сюди, на Імлу».
«Імла?»
«Імла, або ж Туман. Так перекладається на твою мову назва, яку дали цій планеті ящери».
«Ґ’орміти?»
«Так ви їх називаєте».
«Іде знаходиться Імла? Де ми знаходимось?»
«Далеко від зони розселення твоєї раси. Тисячі парсеків. Сюди ваші кораблі не долітають».
Кілька хвилин Пела намагається усвідомити все те, що витікає з щойно отриманої інформації. Й ті витоки для неї невтішні, зовсім невтішні. Вона майже тілесно відчуває свою безмежну відірваність від всього, що звикла вважати своїм домом. Нехай не дуже затишним й не завжди привітним до неї, але все ж таки домом. Відчуття це подібне до крижаної хвилі, що вихлюпнулась звідкись зсередини, з найглибшої, найпотаємнішої внутрішньої темряви, звідти, де ховаються первинні, древні і сильні страхи.
Від навали крижаного жаху перед очима Пели виникає щось на кшталт пульсуючої чорної діри. Вона забуває про спрагу і голод. Дівчину лякає, що вона за мить втратить свідомість; зомліє просто на очах магонійки. Вона мобілізує останні резерви волі й примушує себе не думати про страхітливу безодню, що нагло відділила (й, радше за все, назавжди) Пелінію Мах від земної цивілізації.
Як тільки чорна діра припиняє свою млосну пульсацію, Пела видушує з пересохлого горла запитання:
«Хто такі Захисники?»
«Ті, кого поставили на сторожі нашої Галактики», — Пелі здається, що в очах магонійки з’являється щось подібне на співчуття.
«Хто поставив?»
«Я не володію цією інформацією. Але я знаю, від кого вони захищають цей рівень реальності».
«Й від кого ж?»
«Ми називаємо його Воглоком. Це істота, яка в давні часи оволоділа технологіями лінійного безсмертя та практикувала безмежний контроль над мислячими істотами. Її древнє втілення вдалось знищити спільними зусиллями цивілізацій, але слуги Воглока знов і знов намагаються відродити свого володаря у нових фізичних формах».
«А я тут до чого?»
«Ти навіщось потрібна Воглокові».
«…?»
«Можливо йому потрібне лише твоє тіло, а може, й ще щось. Інакше б його слуги не втрачали ресурси, щоб евакуювати тебе з небезпечної планети».
«Ясмін була служницею Воглока?»
«Я не знаю, про кого ти говориш».
«Я й сама точно не знаю, про кого говорю, — визнає Пела. — Але, попри все, вона врятувала мене і вона любила мене… можливо», — чорна діра перед її очима знов починає пульсувати, а ноги стають м’якими, немов з них повиймали кістки і м’язи, залишивши лише вібруюче желе.
«Воглоку служать не лише свідомі носії зла, але й ті, хто щиро вважає його спасителем, визволителем від тиранії, богом вогню і богом світла… Але я бачу, що твій організм на межі виснаження, тобі негайно потрібно до медичного модуля».
«Ще хвилинку, перепрошую… — Пела вирішує, що, перш ніж зомліє, має з’ясувати одну важливу, дуже-дуже важливу обставину. — От ви кажете, що в мене тут немає ворогів. Дякую вам, звісно… Але ж на Сельві мене підтримували посланці того… Воглока. І як ви можете знати, що я не…»
«Ми вивчаємо тебе, і поки що не бачимо в тобі свідомого носія зла. А лише таких ми рахуємо ворогами».
«Отакої… І коли ж це ви встигли побачити…» — мимрить Пела, вже відчуваючи, як непереборна порожнеча набігає на її розум. Чорна діра налізає на весь всесвіт і пульсує, пульсує. Минає мить, і свідомість дівчини опиняється під її звільняючим покровом, а тіло сповзає на розліновану світловими лініями підлогу.
Ще в ті часи, коли він був курсантом поліцейської академії, Марков розробив власну концепцію зла. Все почалось з того, що наставник його курсу не вважав зло чимось, що наділене власною волею та суверенним місцем у Всесвіті. Він не втомлювався повторювати, що зло є простою відсутністю добрих намірів та прагнень дотримуватись громадського порядку.
— Зло не має повноти суб’єктності, — раз у раз, наче мантру, промовляв той формулу, вичитану в древнього теоретика права, відтак додавав: — А тому, курсанти, я категорично не рекомендую вам наділяти злочинців рисами носіїв темної сили. Вони темні рівно настільки ж, наскільки є недостатньо освіченими, соціально дикими та збоченими.
