Відповіді вона не отримала, сіла за овальний столик, активувала місцевий аналог сервіратора. Той подав на стіл підсолоджену воду та зеленуватий коржик. Пела вже знала, що за смаком він нагадує рисову запіканку. Лацор ще у перші її дні на Імлі попередила, що мешканцям Фронтиру недоступна вишукана кулінарія. Тутешні молекулярні принтери виготовляли їжу з одноманітної органіки, вирощеної у теплицях. Перелік страв вже багато століть не заходив далі кількох десятків позицій. Всі вони в перші ж дні на Імлі пройшли через шлунок Пели. З усього дегустованого дівчина вподобала саме зеленуваті коржики.
Вона ще не встигла з’їсти перший з них, коли побачила просто перед собою молодого магонійця.
«Здоровенний», — оцінила дівчина незвичну для його народу тілобудову. Хлопцеві, звісно, було далеко до крем’язнів з авреліанських ферм, втім і назвати його граційним вона б не ризикнула.
«Ти не проти, щоб я сів поряд з тобою?» — Зміст ментального послання вона сформулювала сама, оригінал складався з доста незвичної суміші спонукань і невпевненості.
«Сідай».
«Ти землянка?»
«Я ноланка».
«Але планета-матка — Земля?» — Здоровань послав Пелі образ череватої червоної комахи, навколо якої збиралися інші — менші, метушливіші й примітивніші.
«Так», — після короткого роздуму погодилась дівчина.
«Чому ж ти кажеш, що не землянка? Я народився на… — Пела не второпала трансльованого образу, — я — «пізній з афарі», але все одно — афарі.
Останню образну формулу дівчина зрозуміла лише завдяки тому, що в розмовах з Лацор часто повторювався її ментальний малюнок.
«Хіба це так важливо?» — вона відповіла питанням на питання, хоча знала, що в магонійській традиції такий тип спілкування вважається не надто ввічливим.
Кілька хвилин «пізній з афарі» мовчав.
Відтак запитав:
«Як тебе називають… у твоєму світі?»
«Пелінія».
«Як розуміти таке ім’я?»
Пелу це питання спантеличило. Вона не знала, що означає її ім’я і бачила в очах магонійця, що він зауважив її збентеження. Напевне, подумала дівчина, він здивований спілкуванням з інопланетянкою, котра відповідає питанням на питання і нічого не відає про значення свого імені.
«Мене називають…» — юнак перейшов на звукове спілкування:
— Кайлац.
— Пелінія Мах, — так само вголос мовила ноланка.
«Мене назвали на честь знаменитого лідера «ранніх з афарі», — пояснив здоровань. — Моє ім’я означає «міць» і «впевненість». Так назвали ще двох моїх предків “пізніх з афарі”».
«Чому “пізніх”?»
«Тих, хто залишив колискову планету і переселився на…» — Пела знову не змогла ототожнити трансльоване з чимось їй відомим.
Співрозмовник відчув її напруження і вголос назвав місце переселення:
— Чіаґ.
«Це там, де ви зустріли зло?»
«Ми не говоримо».
«Чому?»
«Смуток».
«Це ж історія».
«Травма. Біль. Помилкове рішення».
«Не варто було туди переселятись?»
«Не так просто. Складніше, довше. Обманута довіра».
«Вас зрадили?»
«Не треба про це, — підійшовши до їхнього столику, втрутився у розмову Тлазо. — Кайлацеві ще не слід формулювати оціночні судження. Запитай в Лацор, вона має досвід і право на транслювання знань».
«Прошу мене вибачити, я не повинна була питати».
«Я також прошу вибачення», — здоровань приклав вказівні пальці до очей. Підвівся і приєднався до своїх однолітків. Тлазо також повернувся на диван.
Не встигла Пела доїсти коржика, як всі магонійці підхопилися і рушили до шлюзу.
«Тюремники», — залишившись на самоті, вона підняла з глибин пам’яті почуте у сні визначення. Згадала вираз здорованевого обличчя, коли той ухилився відповісти на її питання.
Вони не обговорюють свій облом на якомусь Чіазі.
А чого ще вони не обговорюють?
Якщо вони тюремники, то десь тут, на цій довбаній Імлі, має бути тюрма. А якщо є тюрма, значить, в ній когось тримають. Пела не мала сумніву: той, хто послав їй сон з Ясмін, невдовзі розповість їй про тюрму та її в’язнів. Вона також здогадувалась, що багатоокого довбня знищено не випадково.
Що це знак.
Привид Ясмін сказав: «Все зміниться».
Не збрехав.
Пела повернулася до своєї кімнати, зняла фільтр, зручно вмостилася в ліжку і заплющила очі. Вона спробувала детально відновити у пам’яті розмову з Кайлацем. Дівчині здалося, що той прохопився про щось дуже важливе. Про щось таке, чого вона не встигла обміркувати.
Обманута довіра. Що він мав на увазі? Кому вони довірилися? Воглокові? Братові Знедолених, про якого згадував привид? Захисникам? Одне запитання наповзало на друге і чіплялося за третє, четверте, п’яте. Простір невідомого виявився надто просторим, його края губилися у непроглядній темряві. Пела відчула, що пошуки розгадки її стомлюють, що сон знов підкрадається до неї на своїх м’яких осінніх лапках.
На цій планеті сни приносять більше відповідей, ніж те, що прийнято вважати реальністю. Ця думка сподобалась Пелі. Вона повісила її, наче ланцюжок, на одну з лапок і занурилась у теплий смух сновидіння.
