З несподівано легким серцем вона підвелася і рушила до Розплідника.
«До зустрічі на шляхах богів», — прошепотіла Овіта кущам-кліткам. Й не лише їм.
Вона вирішила добре повечеряти і виспатися.
Нічний клуб «Дельта»,
Столкінбаад на Нолі, 395 рік ЕВ.
Майстер Тейсан мав смак на добрий алкоголь. Незважаючи на поважний вік, він надавав перевагу полиновому перно та міцним настоянкам, і перепити його було важко. Полковник й не намагався. Він лише слідкував, щоби знаменитий клонороб не забував закусувати, підсовуючи йому найапетитніші шматки шашлику, лаваш та соуси. Тут, у «Дельті», всі страви були натуральними і дуже смачними, як і личить елітному клубові, що претендує на увагу найбагатших клієнтів.
Майстер спорожнив черговий келих, відкинувся на гідроподушки, примружився на полковника:
— Послухайте, Сен-Алене, я не перестаю вам дивуватись. Ви чудово знаєтесь на давніх релігіях, дружите з делла Вардами і Корвін-Клартами, оперуєте альковними секретами імператора, прокручуєте мільярдні оборудки та ще й забезпечуєте мене унікальним генетичним матеріалом. Абсолютно унікальним, ні з чим подібним ніхто з нас не стикався. Так хто ви?
— Звичайний полковник у відставці. Простий, як статут караульно-постової служби.
— Так-так, простий і звичайний. Я вам повірив.
— Ви ж також не зачуханий генетик з шахтарської клоноробні. Між іншим, ніхто не заважає вам перевірити мене через свої канали. Я лише можу здогадуватись про оперативно-розшукові можливості лідера клану, що виготовляє живі іграшки для самого Охоронця прав і свобод світів.
— Можливості лідера мафії, хотіли ви сказати.
— Але ж не сказав.
— Я дійсно зібрав на вас досьє, Сен-Ален. Але не знайшов у ньому чітких відповідей на головне питання.
— …?
— На питання, ким ви є насправді.
— Ви, напевне, витратили на збір інформації купу грошей. Співчуваю.
— Почекайте співчувати, — Тейсан розлив по келихам настоянку зі свіжої пляшки. — Дещо все ж таки мої цурукани накопали.
— Цікаво.
— Мені також, — клонороб відпив, умочив лаваш до соусу, але не став їсти.
— Шістнадцять років тому, — почав він, не відриваючи погляду від обличчя полковника, — молодого офіцера Джи Тау, у якого не було нічого, окрім аристократичного походження, призначили до екіпажу науково-дослідницького рейдеру «Ляньхе». Я не помилився?
— Так, R67 «Ляньхе» третьої окремої ескадри. У вас чудова пам’ять.
