— П’ять тисяч парсеків, — не без полегшення переключилася на командора Сайкс. — Наші кораблі не долетять. Навіть якщо застосувати каскадну схему[52].
— П’ять кілопарсеків, — мовив командор, наче пробуючи відстань на смак. — Далеке, скажу я вам, розташування, як для оперативної бази.
— Зате там ворог почуває себе безпечно.
— Ґ’орміти літають на такі відстані регулярно, — зауважила Вей. — А для того їхнього зорельоту, що знищив гніздо ґиргів, й десять кілопарсеків — не проблема. Чи я не права? — звернулася вона до Тарасваті.
— Ми не знаємо всіх їхніх можливостей, — ухилилася від підтвердження Преподобна.
— А ще є якісь свідчення того, що саме там знаходиться їхній штаб? — тепер баронеса дивилася на Сайкс.
— Планета, як її описують рептилоїди, належить до земного типу з киснево-вуглецевою атмосферою. Власна її фауна розвилася до появи аналогів наших земноводних. Її двічі колонізували — спочатку одна з тих рас, що входили до імперії Темного, а потім, через цілу епоху — гуманоїди з Оріона. Обидві колонії припинили існування за невідомих ґ’ормітам обставин.
— А що там тепер?
— Рептилоїди не відвідували планету вже кілька тисячоліть. За їхніми даними, в тому районі Галактики не спостерігається жодної цивілізаційної експансії. Активність піратських гнізд припинилася ще до загибелі раси оріонітів. Кажучи простіше, піратські спільноти просто вимерли. Також вважалося, що всі портали у тій зоні згаснули.
— Отож-бо, вважалося, — буркнув Зоран.
— Контролювати великі області Галактики без телепортаційних мереж неможливо. Ніяких флотів і баз не стане. Мільярди зірок, трильйони планет.
— Я не про те, Преподобна, — Зоран поклав свої великі руки на синє дзеркало столу. — Я про інше. Ми діємо на межі авантюри. Ми не знаємо, що це за світ і що там навколо нього. Ми не зможемо, на випадок чого, підстрахувати телепортованих відправкою туди кораблів. Навіть спільно з Ґ’ормою нам навряд чи вдасться захопити ворога зненацька. Я навіть не впевнений, що ми зможемо дістатись порталу на 18КВ216:2.
— А навіщо нам взагалі цей портал, якщо є активований вузловий на Фаренго? — поцікавилася Вей.
— Він у юрисдикції Ґ’орми.
— Але ж ми тепер союзники.
— Для того, щоби бути паритетними союзниками, треба мати під контролем свій вузловий портал.
— «Мати під контролем», це, звісно, сильно сказано, — гмикнула баронеса.
— Після перехоплення Ольда Розплідник богів опинився у фокусі уваги ворога. Якщо ви боїтеся підходити до Пратари, то можу вас впевнити, що біля Таліс тепер на порядок небезпечніше.
— Я не сказав, що боюся, я сказав, що не впевнений, — нагадав Зоран.
— А я впевнена, — Сайкс впіймала погляд офіцера і не відпустила доти, доки його очі не потеплішали.
— Ми вас слухаємо, — нагадала про інших баронеса. — До речі, я повністю підтримую командора.
— Я також погоджуюсь з командором, що не варто ризикувати зорельотами, — тепер Сайкс дивилася в очі Вей. — Ми приймемо запобіжні заходи. Скажімо, на «Айн-Софі» є великий транспортний модуль, здатний долати відстані до двох сотих парсека.
— Одноразовий, — нагадав Зоран. — В один бік.
— Він потрібний лише для транспортування важкої техніки. Назад її не вертатимемо, отже нехай буде «в один бік». А ми полетимо на ґ’ормітському «човнику».
— Ми? — перепитала Вей. — Хто у команді?
— З присутніх — всі, окрім командора, — Сайкс енергійним жестом зупинила спробу Зорана її перервати. — Також техноархеолог Алекс Вольск, пілот Шерон Церм та оператор роботів Ван Боден. Ґ’орміти також відправляють шістьох. Плюс як заложників ми беремо з собою Шерму Шайнар і Відморозка.
— Сподіваюсь, ці двоє мандруватимуть в анабіозі? — уточнила керуюча дослідницькою частиною.
— На жаль, баронесо, доведеться везти їх у свідомому стані.
Здивування пробігло навіть незворушним обличчям Тарасваті.
— Ви вмієте інтриґувати, — посміхнулася Вей.
— А на… — почав було Зоран, але Сайкс випередила його запитання:
— Заложницею на лінкорі ми залишимо ще одну з тих, хто пройшов ритуал «вогненного цілунку». Таку собі Наталію Лао. Вона навряд чи зможе нашкодити «Айн-Софу» з боксу для небезпечної ксенофауни.
— Якщо їй не поможуть, — гмикнула баронеса.
— Маю надію, що екіпаж не втратить пильності.
— Проконтролюємо, — кивнув командор.
— Потенційний противник зможе ідентифікувати посвячених? — поцікавилася Вей.
— Переконана, що зможе, — кивнула Сайкс. — Ми вже маємо приклад, так би мовити, операційного застосування посвяти. Портал на Фаренго допустив до своєї панелі введення лише відмічену «вогненним цілунком» Овіту. Зі всіма іншими, і людьми і ґ’ормітами, він співпрацювати відмовлявся, і тепер відмовляється. Здається, ми не оцінили справжньої ваги цього ритуалу. «Цілунком» ворог дає своїм довіреним щось на зразок універсального ключа.
— Виходить, Шерма не лише заложниця, але й носій «ключа»?
— Так.
— Тому її виведуть з анабіозу?
— Не лише тому. Я не впевнена, що та автоматика, яку ворог поставив на стражі порталу, зможе відчути «цілунок» в істоті, що перебуває в анабіозі.
— А там лише автоматика? — недовірливо примружилась баронеса.
— Переконана, що так.
