ФАЛЬШИВИЙ РОДИЧОт, кажуть, нам Росія — брат.Чи там, сестра.То казочка стара, і нам давно пораСказати: «Ні,Таких братів ми бачили в труні».Бо завтра і яка-небудь КамбоджаПрийде та скаже: «Ось яка я гожа,Я вам — кума!».І так у родичі налізуть задармаІ Конго, і Бахрейн, і Гваделупа.Щоправда, краще цілувати в дупуЯкогось свата на плантації батату,Ніж мати туляка за свояка.Ну, що в нас спільного з обличчя чи спиною?Хіба що він так само гуманоїд?Та факт цей, Господи прости,Ще, ой, як важко буде довести.За що, спитаєте, давлю його як тлю?А просто… не люблю.Иррациональность, импульсивность, присущие любому поэту, у Галя просто хлещут через край. Вот, какие неожиданные строки роняет он вдруг, вопреки внешней политике нашей державы и программе радикальной «Партії Народу», в членах которой по-прежнему состоит.
ЖАХ І СТРАХПрокинувсь! Темно наче в сраці я!Невже вступили ми з ЄС в Асоціацію?!Моральные муки вызывает у поэта и нынешняя объединённая оппозиция. Возможно, как максималист, Степан Галь требует от себя слишком многого — подлинной, горячей любви к трём оппозиционным лидерам. И всё же такое стремление быть до конца последовательным (и умом, и сердцем) не может не вызывать уважения и…сострадания.
СТРАЖДАННЯ МОЛОДОГО ПАТРІОТАВесь день без жалю бив себе по пиці я:«Чому? Чому так слабо любиш опозицію?!Чого тобі ще треба, ідіоте?Там три вожді, всі ніби патріоти —Боксер, уролог, бувший спікер —Люби! Люби!». І знов собі у пикуЯ пхав потрійний їх портрет.«Ти що, падлюко, не віриш в інтернет?Тоді каналу 5-го послухай,Це люди спільної мети, одного духу!І в дусі тому злились-переплелисьСпортивний запах роздягальніІ аромат медичної приймальні,І від парфуму модного амбре».Та в серці хтось мені шепоче:«Ой, не бре! Мене ця пропаганда не бере,Не можу вже нікого цілувати,А навіть навпаки,Хоч бий мене, хоч вбий,Але розклад такий:Пусти! Пусти скоріше поблювати!»Однажды поддавшись искушению, Cтепан Галь уже готов едко иронизировать и по поводу новых слов и выражений современного украинского языка.
НАПИС У СЛОВНИКУЯкщо платитимуть готівкою,Я рідну маму зватиму «автівкою»…После такого уже кажется вполне закономерной попытка посягнуть на сокровенное. И даже сакральное.
