Гумор та сатира. Збірка полностью

Ми по Першому вже звикли

З піплом хавать Вас щодня.

Ви в своєму ділі майстер.

Скільки ж рідкісних злодюг

Ми побачили у вас там!

З кожним Ви — неначе друг.

Хоч маньяк! Дасте Ви слово,

Хоч би й підором було!

Тиждень, другий…Все! Готово!

Любимо оте мурло!

Вірим, що він — муж державний

І що інших в нас нема…

Це Ваш дар — шустренько, вправно

Просувати до керма.

І при тому — безкорисно,

Без відкатів чи доплат!

(Зять сказав, а зять мій, звісно,

Знає все, бо Ваш фанат).

Тільки Вам заглянем в очі –

Настає, немов гіпноз:

Тільки Вас ми слухать хочем

(І погоди ще прогноз).

Повна, як гранчак, по вінця

Тільки Вами голова,

І «маленьким українцем»

Кожний себе відчува.

Ну, а Ви, як Батько, Гуру,

Нас, покликавши в свій храм,

Європейськую культуру

В пику тикаєте нам.

Якось тут дружина плаче,

Хоч живемо залюбки,

Після шустер-передачі

Сон побачила важкий.

Наче я, вона і діти

У лікарні лежимо,

Лікарі там, як бандити,

Нас ганяють, мов те «чмо»…

Раптом серед крові й бруду

(Галя крикнула: «Невже?!»)

Ви заходите, і груди

Всім нам ріжете ножем!

І в глибини, прямо в душі,

З велетенського мішка

Нам туди «бараків», «бушів»

Ваша кидає рука,

Любих серцю «тягнибоків»,

Милу тітоньку Ештон,

«Сантаклаусні», широкі

Ваші рухи…Тільки сон

Став зникати. Коломойський

Промайнув, довів до сліз

Мою Галю…«Узбагойся!» —

Ще й кажу на інгліш: «Пліз!

Не лякайся тої жуті,

Не кусай собі губи,

То вночі приходив Путін

І Галюні поробив!

Савік — любка, Савік — киця,

В нього студія крута…»

Розумію, не годиться,

Так розтягувать листа.

Все! Кінчаєм, лиш два слова

Скажем урядові так:

Савік Шустер — це основа,

Ми без нього — ну ніяк!

Можем жить без сала, риби,

Правда хай мине наш край,

Та й життя нам не потрібне,

Нам потрібен «Шустер Live»!

І будь ласка, щоб без травми,

Серце, Савік, бережи!

В світі є Непал, Зімбабве,

Телебачення Фіджі!

Ваш талант їм знадобиться:

Налагодьте агітпроп

І «маленьких зімбабвійців»

Просувайте до «європ».

Під кінець згадався Ленін,

І хоч в нас не комунізм,

Та сім’я наша Карпенок

Ось придумала девіз.

Щоб життя здавалось гарним,

Треба кожній нації:

ПОВНА ВЛАДА ОЛІГАРХІВ

ПЛЮС ШУСТЕРІЗАЦІЯ!

— Скажіть-но, вуйку, недаремно

В ці дні, суворі та буремні,

Відрізали ми Схід?

І ту фінансову блокаду

З піснями зустрічаєм радо,

Бо не одержать пенсій, гади,

Ні бабця там, ні дід?

— Так, недаремно, мій небоже!

Бо житель там такий негожий…

Тому і не дамо.

І не відправим йому ліки,

Бо в нього погляди всі дикі.

Хоча без ліків воно звикло,

Хай вижива само.

— А кажуть, там іще є діти,

І ніби діти хочуть жити.

Скажіть, а з ними як?

– Так, їсти хочеться, мабуть, їм,

Та чи потрібне їм майбутнє?

Нехай дракон на ймення Хутін

Годує їх за так.

Та і жаліти їх не треба,

Живуть без даху, просто неба,

Бо темні, я ж кажу.

Вони не відчувають болю,

Пали їх в домі чи у полі,

Лежать собі, малі та голі, –

Я з них буквально ржу.

І ще й невдячні ті зарази!

Не хочуть жити з нами разом,

А десь на стороні.

Покличеш, каже: «Нєт, нє стоіт».

Він взагалі не гуманоїд,

Так, тільки зовні антропоїд,

А в глибині — так ні…

Цю річ вели два троглодити

Де чорний космос, де край світу,

Десь на одній з планет.

А ви впізнали в цій картині

Якісь події в Україні?

Сказати «вибачте» повинні,

Бо то не наш портрет.

В нас, що село, що городяни,

Усюди рівні громадяни,

Що Захід і що Схід.

Бо ми — Європа. І до того

Начальство в нас боїться Бога,

І знає: ображать убогих

Їм зайвий раз неслід.

Тим більше не давати хліба.

Чи лити кров. Це дуже хибно,

Бо нас не візьмуть в рай.

А не давати хворим ліки!..

Нехай усохнуть злі язики!

Усім, хто наклеп зводить звикли,

Ми скажем: «Ай-яй-яй!».

Коло майданчика, де бігають собаки,

Стояли два сміттєвих бака

І річ вели таку:

— Яка несправедливість! — каже перший бак. –

Повіриш, бачу вперше на своєм віку.

Яка невдячність! То сумна прикмета.

Коротше, тут один юнак,

Порвавши президентського портрета,

Запхав його у мене!

Нене, нене!

Це так нетолерантно, так негарно!

Та і за що? Наш лідер популярний:

В мені, крім шкорлупи і тухлих фруктів,

Лише коробки з-під його продуктів!

— Та що портрет! — відповідає другий. –

І гірше в світі є наруги.

Наприклад, в мене після свята

Закинули живого депутата!

Прибіг вертлявенький такий…Кишко

Чи-то Няшко. І разом з однодумцями і К°

Взяли за руки-ноги

І вкинули! А як воно, убоге,

Лежало у смітті та як стогнало!

І так же непарламентські волало.

Щось, тіпа, «млять» чи по-російськи «глядь»,-

Від жалю не вдалося розібрать.

— Так, так, сусіде.

Люстрація не торт, і може викликать огиду.

Та й скільки я читав статей –

Всі революції жеруть своїх дітей.

У нас іще гуманная картина.

У Франції люстратором служила гільйотина!

А тут лише сміття. Ну, хай удар по гідності,