Гумор та сатира. Збірка полностью

А тем временем, среди всё ещё живой и прекрасной природы, наступал новый киевский день. Тысячи людей просыпались с тяжёлым чувством, будто что-то давило их изнутри. Неведомые голоса жили в них, шептали, уверяя, что это их собственные мысли и желания. Невидимые существа диктовали речи и указы, вертели певичками, скачущими в главном дворце культуры города, гнали по улицам шествия орущих. Иногда эти существа нахально выглядывали на миг из-за плеча какого-нибудь перепуганного премьера или дерущегося парламентария. И вновь становились невидимыми, чтобы опять наполнять души призраками — коварными врагами с металлическими зубами, не пускающими в Европу и топчущими портреты правильного поэта. И там, в душах киевлян, становилось тесно и затхло, как в мусорных баках, где находилось место всякой дряни — и лгущим вечерним новостям, и фантазиям о братьях-угнетателях, и женщинам с фальшивыми улыбками кормящим пирожками небритых, прыгающих мужчин, и клоунам-извращенцам, принимаемым за народных героев, и, главное, всё покрывающей, тупой, необъяснимой злобе.

И только не было там места Тому, Кто любил киевлян. Кто создал их. Кто умер за них на Кресте. Тому, в Ком только и была правда. Кто только и мог спасти от лжи и мрака. Тому, Кто каждое мгновение стучался в сердца киевлян с просьбой впустить Его. Тому, Кто жалел и ненавидящих, и ненавидимых, и стрелявших, и расстрелянных.

А тем временем, над мглистым небом Киева, и над всеми небесами Тот, Кого не хотели знать киевляне, в славе Своего Отца смотрел на древний, помрачённый город. Рядом была Его Пречистая Мать и святые ангелы. Они просили Его помиловать, освободить души от бесовского пленения и простить обманутых. Тех, кто теперь шёл по утренним улицам, тех, кто просыпался, но никак не мог проснуться от лживого сна.

Просили за киевлян Архангел Михаил, Антоний и Феодосий Печерские, Николай Чудотворец и князь Владимир. Весь сонм святых, праведников, благочестивых воинов, безвестных народных поэтов и земледельцев, всех, кто помнил, знал настоящий, подлинный Небесный Богом Задуманный Киев — все они с ангелами молили за обманутых, помрачённых, впавших в дьявольское наваждение. Молили словами Самого Спасителя:

— Прости им, ибо не ведают, что творят…

Там, де ліс до траси близько,

За грибами, на пленер

Наш типовий український

Йшов собі пенсіонер.

Сивий дід, підсліпуватий,

Видно, доля нелегка,

Принести у рідну хату

Захотів хоча б грибка.

Бо реформи з кожним часом

Коротили йому вік.

Раптом — мчить авто по трасі.

Стало. Вийшов чоловік.

Коло нього охорона:

«Колесо! Ремонт! Момент!»

Гордий весь, хоч не в погонах:

Президент? Не президент?

Фейс неголений, одначе,

Погляд — де там той удав!

Десь дідусь наш його бачив,

Та, сліпенький, не впізнав.

— Ну, як справи? — каже пан той,

Наче б то старий був друг.

Дід мовчав. Пляшки з-під «Фанти»

Та сміття було навкруг.

Потім каже: — Мов холєра

Ті реформи, як біда.

Чув по радіо прем’єра,

Повний, повний він…чудак!

Чи народ ще є в запасі?

Ну, а цей хай проліта?!

Пан завмер і…розсміявся:

— От народна темнота!

Потім глянув полум’яно

(Окуляри в горизонт)

— Вір, дідусь, усе за планом,

Уряд має свій резон.

Ось іще скасуєм пільги,

Транспорт, ліки то ж розход!

Геть всі виплати пенсійні –

Заживе тоді народ!

Збільшим вдвоє ціну газу,

Тільки б Рада була «за»…

Пан зайшовся від екстазу,

В дідуся в очах сльоза:

— А навіщо це, добродій?

Може, всіх одразу в морг?

— Діду, ви село та й годі!

МВФ бабла дасть в борг!

І хмільний від перспективи,

Він пішов сідать в авто.

Непоголений, щасливий.

А старий у слід: — Ви хто?!

Як ім'я? Ви, може, геній?

Я тоді у вас повчусь…

Чує здалеку: — Арсеній!

— Сєня?! Тут і впав дідусь.

Впав, сердешний, на коліна,

Де трава, паркан, дуби,

І з натхненням, без упину

Став зрізать гриби, гриби!

Назбирав силену силу,

Підхопився, встав з колін,

Вдома склав гриби в посилку,

Напис вивів: «У Кабмін»

І на пошту! Та у дворі

Доганя його жона:

— Там же повно мухоморів,

Та й поганка не одна.

— Помиливсь, я ж той… сліпенький,

А грибків же, як лупи.

І додав іще старенький:

— Гірше, як вожді сліпі.

Поведуть сліпих — і в яму.

Потім стиснув кулака,

Та й пішов на пошту прямо!

І тепер ефект чека.

На городі і за чаєм,

І в гостях десь у куми

Дід надії не втрачає.

Тож, надіймося і ми…

— Проходьте. Що вас турбує?

— Розумієте, мені якийсь голос…

- Чуєте голоси?

— Ні-ні, тільки один голос.

- І що ж він говорить?

- Та різне. Частіше ставить запитання.

- І це вас непокоїть?

— Так. Бо я не завжди можу дати відповідь.

— Ну, наприклад, сьогодні про що він питав?

— Питав про європейськість. Мовляв, мої земляки під час революції продемонстрували європейськість.

— Так, абсолютно правильно.

— А він запитує, в чому це проявилося.

— Хіба ви не пам’ятаєте? Це ж було не так давно.