Того дня, пізніше, пес, шкутильгаючи, показався здаля між будинками, чвалаючи на худорлявих ногах. Невілл примусив себе сидіти непорушно, доки пес не наблизився до їжі. По тому він прудко потягся і вхопив пса.
Відразу ж той спробував укусити, але Невілл обхопив його щелепи рукою й міцно затис. Кістляве, практично безшерсте тіло пса кволо вовтузилось у його хватці, а жалісне, перелякане скімлення виривалося з його пащі.
«Усе гаразд, — без упину говорив Невілл. — Усе гаразд, малий».
Він хутко відніс пса до своєї кімнати, поклавши на імпровізоване ліжко з ковдр, яке приготував. Відпустив щелепи пса і ледве встиг відсмикнути руку, коли той кинувся на нього. Пес шугнув лінолеумом, несамовито шкребучи лапами, в напрямку дверей. Невілл підскочив і загородив йому шлях. Лапи пса ковзали гладенькою поверхнею, але він утримав рівновагу і щез під ліжком.
Невілл присів на коліна та глянув під ліжко. У темряві побачив жевріння двох вуглинок-очей і почув уривчасте сопіння.
«Ну, малий, — сердечно благав він. — Я тебе не скривджу. Ти хворий. Тобі потрібна допомога».
Пес не ворухнувся. Невілл зрештою розчаровано підвівся й вийшов, зачинивши за собою двері. Узяв миски, наповнив їх молоком та водою і виставив у спальні, біля собачого ложа.
Якусь мить він стояв поряд із власним ліжком, дослухаючись до сопіння пса, зі сповненим болю обличчям.
«Ох, — жалібно пробурмотів він, — ну чому ж ти мені не віриш?»
Він саме обідав, коли почув жахливе скавчання та скімлення.
Серце шалено закалатало, він підірвався з-за столу й помчав вітальнею. Розчахнув двері спальні та ввімкнув світло.
У кутку, під верстаком, пес намагався вирити яму в підлозі.
Його тіло здригалося від переляканого скімлення, поки він несамовито шкрябав передніми лапами лінолеум, безуспішно ковзаючи гладенькою поверхнею.
«Малий, усе гаразд», — похапцем сказав Невілл.
Пес розвернувся й забився в куток, настовбурчивши загривок та вишкіривши пожовкло-білі зуби, напівскажений звук виривався з його пащі.
Ураз Невілл зрозумів, що не так. Опустилися сутінки, і переляканий пес намагався викопати собі яму для сховку.
Чоловік так і стояв безпорадно, його мозок відмовлявся працювати належно, а пес посунувся з кутка, поспіхом залізши під верстак.
Нарешті на думку спала ідея. Невілл поквапом рушив до ліжка і стягнув верхню ковдру.
Повернувшись до верстака, він присів і заглянув під нього.
Пес майже приплюснувся до стіни, несамовито здригаючись усім тілом і захлинаючись гортанним гарчанням.
«Гаразд, малий, — сказав він, — гаразд».
Пес відсахнувся, коли Невілл засунув ковдру під верстак і встав. Невілл відійшов до дверей та постояв хвилю, озираючись. «Якби я тільки міг щось зробити, — безпомічно думав він. — Але я навіть наблизитися до нього не можу».
«Що ж, — похмуро вирішив він, — якщо пес скоро не змириться, доведеться вдатися до хлороформу». Тоді він принаймні зможе попрацювати над псом, загоїть його лапу та спробує якось вилікувати його загалом.
Він повернувся до кухні, але їсти зовсім не хотілося. Зрештою він висипав вміст тарілки в подрібнювач та вилив каву назад у кавник. У вітальні зробив собі випити й осушив склянку. Смак напою видався прісним. Він відставив склянку та з понурим обличчям повернувся до спальні.
Пес зарився у складки ковдри, досі здригаючись і без упину скімлячи. «Безглуздо його поки чіпати, — подумав він, — надто переляканий».
Він відійшов до ліжка й сів. Скуйовдив руками волосся, торкнувся обличчя. «Вилікуй його, вилікуй його», — думав він, рука стислася в кулак і мляво гупнула по матрацу.
Раптом він потягнувся, вимкнув світло і влігся повністю вдягненим у ліжко. Лежачи, він скинув із ніг сандалі, дослухаючись, як вони глухо впали на долівку.
Тиша. Він лежав, утупившись у стелю. «Чому я лежу? — розмірковував він. — Чому я не пробую зробити бодай щось?»
Він повернувся на бік. «Поспи трохи», — слова пролунали мимоволі. Він добре знав, що не засне. Лежав у темряві, дослухаючись до собачого скавчання. «Помре, він помре, — роїлися думки, — і я нічогісінько з цим не вдію».
Нарешті, не витримавши звуку, він потягнувся та ввімкнув нічник. Ідучи кімнатою в самих шкарпетках, він чув, як пес зненацька спробував вивільнитися з-під ковдри. Але тільки більше заплутався у складках та пронизливо заскавучав, несамовито крутячись під рядном.
Невілл присів біля пса та поклав на нього руки. Він почув здушене гарчання та тихе клацання зубів, коли той спробував укусити крізь ковдру.
«Гаразд, — сказав Невілл, — припини».
Собака вовтузився, не припиняючи скімлити, його худе тіло безладно здригалося. Невілл міцно тримав його руками, притискаючи до підлоги, тихо, лагідно говорячи до нього.
«Усе гаразд, хлопче, усе гаразд. Ніхто тебе не скривдить. Заспокойся, ну. Досить, розслабся, ну. Досить, малий. Легше. Розслабся. Отак, розслабся. Отак. Угамуйся. Ніхто тебе не скривдить. Ми про тебе подбаємо».
Він говорив з перервами годину, у тиші кімнаті його голос лунав низьким, гіпнотичним бурмотінням.
Потроху, помалу тремтіння пса послабилося. Нерішуча усмішка з’явилася на обличчі чоловіка, і він усе говорив і говорив.