У цих умовах доводилося задовольнятися тим, що залишалось. Насамперед Януковичі звернули свою увагу на вугільну галузь, де до сих пір працювало багато державних шахт та збагачувальних фабрик, а крім того, існував значний тіньовий сектор (нелегальні шахти–копанки). За короткий період у цій галузі стали добре відомими компанії ДРФЦ та МАКО, які контролювались Олександром Януковичем і заробляли за допомогою різних корупційних вугільних схем. Але цього «сім’ї» було замало. Якраз у цей час на горизонті з’явилася ще одна приваблива перспектива. У Донецькій області існували запаси сланцевого газу, обсяг яких оцінювали у сотні мільярдів кубометрів. Світові ціни на вуглеводні тоді були високими, і розробка родовищ обіцяла величезні прибутки.
Однак, самостійно налагодити видобуток сланцевого газу Януковичі не могли. Для цього їм треба було б з нуля створити потужну компанію, яка змогла б видобувати газ сланцевих порід, а таких менеджерських талантів «сімейним» не вистачало. Тому довелося піти іншим, більш звичним шляхом. Право розробки родовищ вирішили віддати великим інвесторам, а для своїх потреб «сім’я» створила фірму «СПК-Геосервіс», яка мала стати партнером транснаціональних корпорацій і претендувати на частину видобутого газу.
У лютому 2012 року Україна оголосила конкурс на розробку двох великих родовищ: Юзівського у Донецькій області та Одеського — у Львівській. У травні 2012 року уряд Миколи Азарова визначив переможців — дві великі міжнародні компанії Shell та Chevron.
Якби цим амбітним планам судилося збутися, Україна могла б істотно збільшити обсяги власного видобутку газу, а оточення Януковича отримало б мільярдні прибутки. Але такий сценарій відверто суперечив інтересам Росії, яка сама продавала газ Україні і не хотіла втрачати такого великого споживача Йшлося не тільки про гроші. Енергетична незалежність означала незалежність і політичну, адже газ завжди був досить ефективним інструментом російського впливу на українську владу.
Ставити на місце знахабнілих «донецьких», які у гонитві за наживою могли підірвати могутність російського газового монополіста, Путін вирішив за допомогою Медведчука. Створений ним у 2012 році «Український вибір» відразу ж включився в боротьбу проти видобутку сланцевого газу.
«Як тільки від слів влада перейде до справи, виникне обговорення всіх цих проблем, і я впевнений, що населення цих регіонів (де планувався видобуток газу. — Авт.), органи самоврядування висловляться з цього приводу, і навряд чи влада зможе серйозно налагодити виробництво та видобуток сланцевого газу в Україні», — говорив Медведчук у своєму зверненні, опублікованому на його каналі в YouTube 28 травня 2012 року (назва ролика «Сланцевий газ. За і проти).
Словами Медведчук не обмежився. Незабаром представники УВ почали цілеспрямовано роздувати антисланцеву істерію та збирати людей на мітинги в містах Донецької та Харківської областей, поблизу яких планувався видобуток.
«Сьогодні мало «бити у дзвони» необхідно проводити акції проти дій влади, яка не прислуховується до жодного розумного аргументу з видобутку сланцевого газу на території України. Громадський рух «Український вибір» робитиме все, щоб не допустити затвердження місцевими радами рішень центральної влади про видобуток сланцевого газу на території Харківської, Донецької та Львівської областей України», — погрожував Медведчук у січні 2013‑го.
І справді, «медведчуківці» не гаяли часу. Хвиля протестів почала швидко наростати. Цього разу населення знову мобілізували за допомогою страшилок — переконували в тому, що поблизу газових свердловин народжуються діти–мутанти, а територія, де видобуватимуть газ, перетвориться на пустелю. Для посилення параної в хід ішли всі можливі методи. Активісти «Українського вибору» кілька разів навіть виходили на мітинги у протигазах та костюмах хімічного захисту, розраховуючи привернути таким чином увагу найбільш емоційно вразливих громадян.
