Антисланцевий рух, який розгорнувся у Донецькій області в 2013 році, став свого роду розігрівом перед «русской весной» 2014 року. Координатори мітингів отримали гарний досвід організації вуличних акцій, змогли зібрати певну базу активних громадян та навчилися проводити мобілізаційні PR-кампанії. Страшилки про сланцевий газ поширювалися інтернетом із такою самою швидкістю, з якою пізніше розліталися панічні новини про те, що на Донбас насуваються бойовики «Правого сектору». Активісти клеїли на стовпах та зупинках листівки із закликами виходити на вулиці проти «сланцевого геноциду». 26 вересня 2013 року борці зі сланцевим газом навіть на кілька годин перекрили трасу Харків–Ростов біля села Хрестище під Слов’янськом.
Протести розгортались переважно на півночі Донецької області, оскільки Юзівське газове родовище було саме там. Досить багатолюдні мітинги проти видобутку газу регулярно збиралися у Краматорську та Слов’янську. Пізніше цей факт стане ґрунтом для різних конспірологічних теорій про те, що воєнні дії у Донбасі якось пов’язані зі сланцевим газом. Причому прихильники цієї версії знайдуться з обох боків. Українці запідозрять, що російський загін Стрєлкова–Гіркіна спеціально з’явився у Слов’янську, щоб зірвати видобуток газу у цьому районі. Прихильники сепаратистів запевнятимуть населення, що війна йде тому, що Захід хоче захопити газові родовища.
«Справжня причина каральних акцій: Південний Схід продано західним газовим компаніям», — напишуть у соціальних мережах, листівках і газетах навесні 2014‑го.
До антисланцевих протестів майже одразу приєдналась і Комуністична партія, яка мала на Донеччині налагоджену партійну структуру. Зокрема, одним із лідерів антисланцевого руху у Слов’янську був перший секретар місцевого осередку КПУ Анатолій Хмельовий. У 2014 році він стане одним з активних учасників сепаратистського руху і пристане до загону Ігоря Стрелкова.
В інших містах області масові акції також координували представники комуністів. У Донецьку на мітингах проти видобутку газу виступали депутати облради від КПУ Ірина Попова та Антоніна Хромова. У Горлівці організацією антисланцевих протестів займалися лідер місцевого осередку КПУ Олексій Карпушев та активістка партії ПСПУ Зоя Колеснікова. Координацією мітингів у Донецькій області загалом опікувався депутат Верховної Ради України від КПУ Володимир Бідьовка. Боротьбу проти «сланцевого геноциду» названі вище громадяни поєднували з агітацією проти євроінтеграції та за вступ України у Митний союз. А представники «Українського вибору» — ще й з агітацією за федералізацію. У 2014 році всі ці люди охоче взяли участь в антиукраїнському повстанні та підтримали самопроголошену ДНР А Володимир Бідьовка у 2018 році взагалі став головою так званої Народної ради (парламенту) ДНР.
Комуністи та люди Медведчука доволі відверто лобіювали інтереси Росії і у своїх виступах переконували людей, що Україні не потрібно видобувати власний газ, а замість цього варто проводити проросійську політику в обмін на знижки на російське паливо.
«Протягом трьох років роботи уряду Азарова влада йде на прозахідні, свідомо збиткові для нашої країни поступки міжнародним магнатам. Тоді як, розвиваючи дружні взаємовигідні відносини з братньою Росією в рамках Митного союзу, Україна мала б преференції у поставках російського газу за відносно невисокою ціною», — говорив депутат Бідьовка на мітингу у Слов’янську в лютому 2013 року. Схожі думки регулярно озвучували також й інші його однопартійці.
Заради справедливості слід зазначити, що у мітингах проти видобутку сланцевого газу брали участь не тільки проросійські сили, а й представники прозахідних партій. Останні таким чином намагалися використовувати протести проти Партії регіонів для збільшення своєї популярності. Та все ж головною рушійною силою антисланцевих мітингів були не вони. В авангарді акцій стояли представники проросійських сил.
