«Я не хочу говорити особисто свою думку щодо цього, хочу сказати, що був лист отамана ВВД Водолацького. Ми знаємо цю людину і глибоко поважаємо, будуємо відносини з ВВД. Нас звинувачують у тому, що облрада і депутати — п’ята колона Кремля, дехто відкриває деякі справи за наші висловлювання і нашу позицію. Була нарада у Валерія Голенка і вирішено, що якщо є така рекомендація Водолацького, підтримати кандидатуру нашого колеги Орлова», — переконував Харін.
У результаті за Орлова проголосували всього 15 осіб, тоді як більшістю отаманом був обраний Леонід Рубан. Утім, цілі і завдання донських козаків Луганської області залишалися незмінними незалежно від прізвища переможця. Донське козацтво Луганщини і надалі було філією російського ВВД хоч з отаманом Рубаном, хоч з отаманом Орловим.
Участь у з’їзді офіційних представників обласної влади доводила, що луганські еліти підтримують тісні зв’язки з парамілітарними козацькими формуваннями сусідньої держави, незважаючи на відверту антиукраїнську діяльність останніх. Власне, луганська влада і не намагалася це приховувати. Усі її контакти з донськими козаками Росії були відкриті. Для української держави це був тривожний дзвінок. Але Служба безпеки не відреагувала на дії луганської влади. Незважаючи на те, що на чолі України в той момент ще перебувала «помаранчева» команда, на відверті загравання із ворожими Україні силами в РФ просто заплющили очі.
Луганська влада й надалі регулярно запрошувала козацьких представників на різні мітинги та круглі столи. «Правильним» козацьким організаціям планувалося надати й бюджетне асигнування. За кілька тижнів до початку Євромайдану у 2013 році в Луганській обласній раді відбулося перше засідання Координаційної ради з питань розвитку козацтва. Проводив захід усе той же заступник голови Луганської облради Євген Харін. Донським козакам планували виділити бюджетну підтримку і залучити їх до охорони правопорядку та «патріотичного виховання» молоді, але зробити цього вже не встигли. Почався Майдан, а після нього — збройний конфлікт.
Під час революційної зими 2014 року та «русской весны», що послідувала за нею, луганські козаки приєдналися до сил Антимайдану і були використані владою Луганської області для провокацій безладів та заворушень. У середині лютого 2014‑го, ще до втечі Януковича, Леонід Рубан написав звернення до президента РФ Володимира Путіна та отамана ВВД Віктора Водолацького з проханням ввести війська в Україну, чим викликав обурення та гучний скандал на всю країну, однак докладно про це ми поговоримо далі.
Обом претендентам, які боролися за посаду козачого отамана у 2009 році — Павлу Орлову та Леоніду Рубану, — довелося активно взяти участь у війні. З початком війни Орлов виступив на боці бойовиків проти України, керував підрозділом «Дон» і був поранений під Металістом у травні 2014 року. Потім пішов служити до так званої «народної міліції ЛНР». Отаман Леонід Рубан активно брав участь в організації незаконного референдуму на Луганщині, а також навесні 2014‑го забезпечував постачання «гуманітарної допомоги» через кордон із Росії для збройних формувань бойовиків, про що сам розповідав в одному з інтерв’ю. У лютому 2016 року Леонід Рубан помер у Луганську.
Сприятливий інформаційний контекст, який було створено навколо парамілітарного російського руху козаків, та прикриття з боку регіональної влади дозволили суттєво вплинути на свідомість жителів регіону. Донські козаки та російські націоналісти презентувались як «свої». Точну кількість реальних членів козачих організацій та обсяги їхнього фінансування встановити неможливо, але те, що підтримка була вагомою, сумнівів не викликає. У 2014 році, коли регіональна еліта втратила контроль над ситуацією у Луганській області, влада перейшла в тому числі до козацьких ватажків, до яких долучилися козаки з РФ. У травні 2014 року група озброєних людей, що називали себе «донськими козаками», безперешкодно порушила державний кордон України та захопила місто Антрацит. Також «донські козаки» захопили та певний час контролювали міста Красний Луч, Перевальськ, Стаханов та низку інших.
