«Євромайдан як мирна акція закінчився ввечері 19 січня, коли він перейшов у фазу силового протистояння, що поставило країну на межу громадянської війни. Ті, хто називають себе мирними демонстрантами та активістами Євромайдану, йшли на вулицю Грушевського з цілком чіткою метою: застосувати силу, організувати заворушення аж до кровопролиття», — говорилося у заяві луганських регіоналів.
Цинізм цієї заяви приголомшував. Як відомо, 19 січня з’явилися перші жертви серед протестувальників, а луганська влада не тільки не співчувала загиблим, а й висловилася в дусі «самі винні», не згадавши про відповідальність правоохоронців.
На тлі ескалації подій у Києві дані загострювалася обстановка і в тих регіонах, де переважно підтримували опозицію. 23 січня тисячі львів’ян заблокували площу перед Львівською облдержадміністрацією. Люди увірвалися до будівлі, вимагаючи зустрічі з губернатором Олегом Салом. Вони заявили йому, що «відтепер беруть владу в свої руки». Під тиском Сало написав заяву про відставку. Слідом у відставку подав і волинський губернатор Борис Климчук. У декількох регіонах західної та центральної України прихильники Майдану взяли під контроль обласні адміністрації.
25 січня Партія регіонів знову організувала в Луганську масштабний мітинг на підтримку Януковича. Більшістю серед присутніх були робітники заводів «Маршал» та «Автомотозапчастина», що належали двом відомим луганським регіоналам — нардепу Сергію Горохову та депутату облради Андрію Нєдовєсу. Промовці знову вимагали «навести лад» та застосувати «жорсткі заходи». Події у Києві було названо «державним переворотом».
«Ми звертаємося до президента України як до гаранта Конституції, до обраних нами депутатів Верховної Ради, до всіх представників державної влади з вимогою негайно навести лад у Києві і відновити законність на всій території країни. Проявити твердість та послідовність у захисті конституційного ладу України. Захистити мешканців нашої держави від громадянського протистояння, застосувавши всі потрібні законні дії та жорсткі заходи, аж до введення надзвичайного стану», — говорилося у резолюції мітингу.
Паралельно у соціальних мережах «Одноклассники» та «Вконтакте» почався розгін пліток про «вихід східних областей зі складу України» та про приєднання до Росії. В усіх цих вкидах фігурував добре відомий нам депутат Луганської облради Арсен Клінчаєв. По суті, він же першим і починав озвучувати ці ідеї від свого імені.
«Ми не хочемо розколу країни і не дозволимо цього. Але я переконаний, що якщо влада в державі дістанеться фашистам, Схід України цього не потерпить. Схід чекає, хоча у багатьох сверблять руки. І багато хто готовий, так би мовити, «повеселитися». І я не виключаю можливості, що східні області, якщо влада в державі перейде до рук мітингувальників, не захочуть жити в такій Україні і возз’єднаються з Росією», — говорив Клінчаєв в інтерв’ю журналістам видання «Восточный вариант».
До кінця січня стало зрозуміло, що влада поступово спливає з рук Януковича. Але, незважаючи на рішучі заклики земляків розправитися з Майданом, президент зволікав. І це зволікання лякало донбаських чиновників. У ситуації, що склалася, вони, як і в 2004 році, намагалися мобілізувати свій електорат старими перевіреними методами. Людей почали лякати радикалами та фашистами із західної України, які нібито збиралися приїхати на Донбас та влаштувати в регіоні заворушення. І мешканці східних областей, налякані подіями в Києві, знову повірили цим страшилкам.
