«Я сьогодні розмовляв із продавчинею в одному з великих магазинів нашого міста. І вона мені каже: «Олександре Сергійовичу, у нас у місті з’явились якісь люди, якісь невідомі особи». Я кажу: «Може, тобі це здається?». Вона каже: «Ні. Я все життя пропрацювала в торгівлі, і я дуже чітко розрізняю тих людей, які місцеві, і тих, хто приїжджі. Я вам кажу, що в нашому місті сьогодні перебуває якась група людей «не наших», які ходять по магазинах, в тому числі, вони гріються там, і це чітко видно», — розповідав Олександр Єфремов.
Із контексту було зрозуміло, що Єфремов, як і Пристюк, мав на увазі «гастролерів» із західної України. І якщо тоді ці слова здавалися брехнею, то в контексті подальших подій цілком можна допустити, що продавчиня з розповіді Єфремова справді помітила приїжджих — тільки з Росії.
8 лютого у Донецьку знову зійшлися учасники двох мітингів. Прихильники Майдану вийшли до будівлі обласної прокуратури, щоб вшанувати пам’ять загиблих у Києві. Навпроти них зібралася більш численна провладна акція. Її учасники, які здебільшого були тими ж найнятими «тітушками», вигукували погрози та образи на адресу опонентів Януковича. На мітингу Антимайдану у цей день з’явився ветеран антипомаранчевого руху і один із майбутніх «міністрів ДНР» Олександр Хряков.
«Віктор Федорович Янукович! Ми тебе вибирали, ми за тебе боролися на виборчих дільницях із цією нечистю з 2004 року, ми тримали наметове містечко «За Україну без Ющенка». Ми ходили російськими маршами по Донецьку. Скільки можна не звертати уваги на наші бажання? Дай «Беркуту» наказ вичистити цю нечисть. І ми допоможемо, підсобимо. І козачки, і солдатики наші радянські, і воїни наші, росіяни, не забули номер своєї табельної зброї, записаної у нашому військовому квитку!» — волав Хряков у мікрофон.
Його промова була відкритим закликом до вбивств та громадянської війни. Відеозапис виступу Хрякова потрапив у ЗМІ і шокував прихильників опозиції. Та, як завжди буває у таких випадках, загрози мали зворотній ефект. Протестувальників такі заклики тільки підбурювали та переконували в тому, що відступати нікуди. Зупинити революцію було вже неможливо, втім, Янукович не надто й намагався щось зробити.
На 9 лютого нікому не відома спільнота «Луганська добровольча бригада» у «Вконтакте» із 50 підписниками анонсувала «Марш против майданутых мразей». «У ході візьмуть участь активісти Російських православних зборів, Союзу російського народу, Новоайдарського юрту донських козаків, літературно–історичного клубу «Русич», Російського союзу, Російської громади Сєвєродонецька, а також Луганської добровольчої бригади імені генерала Денікіна», — говорилося в анонсі. В реальності цих організацій не існувало.
Це був тест: скільки людей вийде на антиукраїнський або відверто проросійський мітинг без адміністративного ресурсу та наказу влади? Він показав, що станом на початок лютого ніякого реального громадянського антиураїнського руху в регіоні не було; на мітинг прийшло 20 осіб, і це були суто цивільні люди, які очевидно не могли вчиняти силових акцій. Наприклад, у той день на мітингу в Луганську вперше засвітилася Анастасія Пятерікова — танцівниця з нічного клубу, яка вже у лютому–березні стане основним публічним спікером антиукраїнського руху для російських телеканалів.
