Дайте мені чек,— понуро мовив капітан.— На біса ті шилінги й півпенси! — додав він, коли адвокат почав докладно вираховувати суму чека, і, втішаючи себе надією, що таким великодушним жестом змусить старого дивака почервоніти, вийшов з контори з папірцем у кишені.”-Через два роки цей дженджик сидітиме у в’язниці зa борги,— сказав шеф містерові По.
А старий Осборн не зласкавиться, як ви вважаєте, сер?-Ви ще, може, спитаєте, чи не зласкавиться кам’яна колона,— відповів містер Міняйлі.
Він далеко сягне,— мовив клерк.— Одружений тільки тиждень, а я вже бачив, як він ще з кількома офіцерами садив міс Ґайфлаєр у карету після вистави.
Тим часом доповіли про наступного клієнта, і Джордж Осборн зник з пам’яті цих шановних джентльменів.
Чек був виданий на контору наших знайомих Галкера та Буллока на Ломбард-стріт, куди Джордж, усе ще думаючи, що залагоджує вигідну справу, і подався, щоб отримати свої гроші. Коли він зайшов до контори, Фредерік Буллок, есквайр, схиливши жовте обличчя над бухгалтерською книгою, давав вказівки мовчазному клеркові, який щось записував у неї. Побачивши капітана, Буллок став ще жовтіший і винувато шмигнув до задньої кімнати. Джордж так жадібно дивився на гроші (він ніколи ще не мав на руках такої суми), що не помітив ані смертельно-блідого обличчя залицяльника своєї сестри, ані його втечі.
Фред Буллок, який тепер щодня обідав на Рассел-сквер, розповів старому Осборнові про візит і поведінку його сина.
Він зайшов з нахабним виглядом,— мовив Фредерік,— і забрав усе до останнього шилінга. Чи надовго стане тих кількасот фунтів стерлінгів такому марнотратникові, як він?-Осборн вилаявся і сказав, що йому байдуже, коли і як його син витратить ті гроші. Але Джордж загалом був дуже задоволений тим, як він улаштував свої справи. Його речі і спорядження були швидко спаковані, і він щедро, мов лорд, оплатив покупки Емілії чеками на своїх агентів.
Розділ XXVII-У ЯКОМУ ЕМІЛІЯ ПРИБУВАЄ ДО СВОГО ПОЛКУ
Коли Джозова пишна карета зупинилася біля дверей готелю в Чатемі, Емілія найперше побачила радісне обличчя капітана Доббіна, що цілу годину прогулювався вулицею, чекаючи приїзду своїх друзів. Капітан у мундирі з еполетами, підперезаний малиновим паском і з шаблею При боці мав такий войовничий вигляд, що Джоз почав пишатися знайомством із ним. Гладкий збирач податків привітав тепер каштана майже запопадливо, зовсім не так, як вітав у Брайтоні й на Бонд-стріт.
Поряд із капітаном стояв хорунжий Стабл; тільки-но карета наблизилася до готелю, він не втримався й вигукнув: «Боже, яка ж красуня!» — палко схвалюючи Осборнів вибір. І справді, Емілія в своїй шлюбній накидці й рожевих стрічках, рум’яна від швидкої їзди у відкритій кареті, була така гарна, що цілком заслуговувала на комплімент хорунжого. Малий вояк ще більше прихилив цим до себе Доббіна. Коли капітан підійшов ближче, щоб допомогти леді вийти з карети і Стабл помітив, яку чудесну ручку вона йому подала і яка дивовижна ніжка спурхнула зі східців на землю. Хлопець густо почервонів і привітав її найкращим поклоном, на який він був тільки здатен. Емілія, помітивши номер *** полку, вигаптуваний на кашкеті хорунжого, розквітла усмішкою і теж відповіла йому поклоном, що остаточно вбило хорунжого. Доббін від того дня був дуже ласкавий до Стабла й заохочував його говорити про Емілію, коли вони разом гуляли чи навідувалися в гості один до одного. Серед усієї бравої молоді *** полку ввійшло в моду захоплюватися Емілією та обожнювати її. Проста, нелукава поведінка, скромність і ласкавість Емілії завоювала їхні незіпсовані серця; важко навіть описати всю її щиросердність і чарівність. Та хто з вас не помічав цих рис у жінках і не наділяв їх безліччю інших чеснот, навіть якщо ви тільки й почули від такої особи, що вона, скажімо, вже запрошена на чергову кадриль або що надворі дуже парко? Джордж — і так завжди в усьому перший в полку — ще більше виріс в очах молодих офіцерів: такий благородний, одружився з убогою дівчиною, до того ж вибрав собі таку чарівну, ласкаву дружину!-У вітальні, приготовленій для наших подорожніх, Емілія, на свій подив, знайшла листа, адресованого місіс Осборн. Це була трикутна записка на рожевому папері, запечатана блакитним воском із відбитком голуба та оливкової гілочки, написана дуже великим, але нерішучим жіночим письмом.
Це кривулі Пеггі О’Дауд,— засміявся Джордж.— Я впізнаю її по воскових ляпках.
2І справді, то була записка від дружини майора О’Дауда, що ласкаво запрошувала місіс Осборн провести з нею сьогоднішній вечір у дружньому колі.
Треба піти,— сказав Джордж,— там ти познайомишся з цілим полком. О’Дауд командує нашим полком, а Пеггі командує О’Даудом.
Та не встигли вони й кілька хвилин натішитися листом місіс О’Дауд, як двері розчахнулися і до кімнати зайшла дебела весела жінка в костюмі амазонки в супроводі двох «наших» офіцерів.
