Як подружжя Кроулі здобувало кошти на бенкети для своїх великосвітських знайомих, залишалося таємницею, що свого часу викликала чимало балачок і, можливо, дода­вала чару тим невеличким зібранням. Хтось запевняв, що сер Пітт Кроулі давав братові добру допомогу; якщо так, то Бекі мала на нього справді величезний валив і вдача баронета з роками дуже змінилася. Ще хтось натякав, що Бекі завела звичку брати контрибуцію з друзів свого чоло­віка: до одного приходила в сльозах і розповідала, що в них описують майно, перед іншим падала навколішки й заяв­ляла, що всій родині доведеться йти до в’язниці або на­класти на себе руки, якщо не буде оплачений той чи той вексель. Казали, що лорд Саутдаун під впливом таких пате­тичних заяв дав Бекі не одну сотню фунтів. Юного Фелтема з *** драгунського полку (сина власника фірми «Тайлер і Фелтем, капелюшники й постачальники вій­ськового спорядження»), якого подружжя ввело у вищий світ, теж згадували як одного з тих, хто платив Ребеці данину. Ходили чутки, що вона брала гроші в різних до­вірливих людей, обіцяючи виклопотати їм відповідальне місце на державній службі. Одне слово, чого тільки не казали про нашу любу, невинну приятельку! Певне лише те, що якби вона мала всі ті гроші, які начебто випросила, позичила чи вкрала, то могла б набути собі капітал і жити чесно, а тим часом... але ми забігаємо вперед.

Правда й те, що коли все розраховувати й добре госпо­дарювати, коли ощадливо витрачати готові гроші й майже нікому не платити, то можна примудритися, принаймні певний час, жити на широку ногу з дуже обмеженими достатками, і нам здається, що гучні вечори Бекі,— як видно з усього сказаного, не такі вже й велелюдні,— кош­тували їй не багато більше за воскові свічки, що освітлю­вали її стіни. Стілбрук і Королевине Кроулі вдосталь забезпечували її дичиною й овочами.

Пивниці лорда Стайна були до її послуг, а чудовий кухар цього вельможі ча­сто порядкував у її невеличкій кухні або ж, з наказу лорда, посилав їй найвишуканіші ласощі свого власного виробу. Я вважаю, що це просто ганьба — так неславити скромну, невинну істоту, як неславили Бекі її сучасники, й попереджаю публіку, щоб вона не вірила й десятій час­тині того, що про неї казали. Якщо ми надумаємо вига­няти з суспільства всіх, хто залазить у борги й не може їх сплатити, якщо ми почнемо заглядати в особисте життя кожного, перевіряти його прибутки й відвертатися від нього, коли нам не сподобається його спосіб витрачати гроші,— ох, якою дикою пустелею, яким непривабливим місцем стане тоді Ярмарок Суєти! Кожен тоді ладен буде підняти руку на свого ближнього, шановний мій читачу, і всім благам цивілізації настане кінець. Ми будемо сва­ритися, ображати й уникати одні одних. Наші будинки обернуться в печери, і ми ходитимемо в дранті, бо ніхто нікого не соромитиметься. Упаде рента, не буде більше проханих обідів. Усі торговці в місті збанкрутують. Вино, воскові свічки, ласощі, рум’яна, криноліни, спідниці, діа­манти, перуки, дрібнички в стилі Людовіка XIV, старо­винна порцеляна, верхові коні й чудові скакуни — одне слово, всі радощі життя полетять до дідька, якщо люди дотримуватимуться своїх дурних принципів і обминати­муть тих, кого не люблять і кого лають. А тим часом, виявляючи крихту милосердя і взаємної толерантності, зовсім не важко усіма ладнати — можна лаяти когось скільки завгодно, вважати його найбільшим негідником, за яким давно плаче шибениця,— але ж ми не хочемо, щоб його справді повісили! Ні, зустрівшись, ми тиснемо йому руку. Якщо він має доброго кухаря, ми йому все виба­чаємо і йдемо до нього на обід, сподіваючись, що й він з нами поведеться так само. Тому торгівля процвітає, цивілізація рухається вперед, усі живуть у мирі, щотижня треба нових суконь для нових бенкетів, а торішній урожай лафітського винограду Дає добрий прибуток чесному гос­подареві, який доглядає його.

Хоч у ту добу, яку ми змальовуємо, на троні сидів вели­кий Георг і дами носили gigots та велетенські, схожі на черепахові лопати, гребені в косах замість простеньких рукавів і делікатних обручиків, які тепер у моді, проте манери й звички світського товариства, на мою думку, не дуже відрізнялися від теперішніх, і розваги його були майже такі самі, як нині. Нам, людям, що стоять збоку і з-за спин поліцаїв дивляться на чарівних красунь, коли ті їдуть до двору чи на бенкет, вони здаються неземними істотами, які втішаються небувалим, недосяжним для нас щастям. Щоб у декого з цих невдоволених полегшало на серці, ми й розповідаємо про боротьбу, успіхи й розчару­вання нашої любої приятельки Бекі — всього цього їй судилося зазнати не менше, аніж іншим достойним осо­бам.

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги