Тепер вони вже не потрібні. Іліон упав. Іфі-генія вбита. Кассандра полонена і перебуває десь у його внутрішніх покоях. Володар мужів, «анакс андрон» (це полковник Кроулі, який насправді не має уявлення ні про пограбування Іліона, ні про полон Кассандри), спить у своїй спочивальні в Аргосі. Світильник кидає на стіну велику тремтливу тінь заснулого героя, троянський меч і щит поблискують у мерехтливому світлі. Оркестр грає врочисту мелодію з «Дон Жуана» перед появою статуї командора.
У шатро входить навшпиньки блідий Егіст. Чиє то лихе обличчя зловісно стежить за ним з-за запинала? Егіст підносить кинджал, щоб ударити ним сонного, який повертається па ліжку, ніби навмисне підставляючи йому широкі груди. Та він не може вбити шляхетного ватажка | вві сні. Клітемнестра, мов привид, прохоплюється до спочивальні,— її білі руки оголені, золотаве волосся розсипане по плечах, обличчя смертельно бліде, а очі світяться такою страшною посмішкою, що в глядачів серце стискається з ляку.
Тремтіння перебігає по залі.
Господи! — каже хтось.— Та це місіс Родон Кроулі! Зневажливим порухом вона вихоплює в Егіста кинджал і підступає до ліжка. Вістря блищить у неї над головою в непевному світлі, вона... враз світильник гасне, чути стогін — і все поглинає пітьма. Темрява й сама сцена налякали глядачів. Ребека зіграла І свою роль так добре, з такою страхітливою переконливістю, що всі заніміли. Аж ось знов спалахнуло світло, І і в залі знялася буря захвату.
Браво, браво! — горував над усіма різкий голос старого Стайна.— Хай йому біс, вона й” справді здатна таке-встругнути! — додав він крізь зуби.
Режисера! Клітемнестру! — вигукувала зала. Агамемнон не міг показатися в своїй класичній туніці,-він стояв на задньому плані з Егістом та іншими виконавцями коротенької вистави. Містер Бедуїн вивів наперед Зулейку й Клітемнестру. Одна велика особа захотіла, щоб її відрекомендували чарівній Клітемнестрі.
Ну як? Проштрикнули його кинджалом? Тепер можна вийти заміж за когось іншого, правда ж?— вдало пожартував його королівська величність.
Місіс Родон Кроулі була незрівнянна в своїй ролі,— мовив лорд Стайн.
Ребека засміялася, зухвало й радісно блиснула на нього очима і зробила найчарівніший реверанс з усіх, які будь-коли хто бачив.
Служники внесли таці з різноманітними прохолодними напоями, а виконавці зникли, щоб підготуватися до другої шаради.
Три склади цієї шаради показано в пантомімі, і розіграно їх так.
Перший склад. Полковник Родон Кроулі, кавалер ордена Лазні, в крислатому капелюсі, в довгому плащі, з палицею і з ліхтарем, взятим у стайні, проходить сценою і щось вигукує, ніби сповіщає мешканців, котра година. У вікні нижнього поверху видно двох мандрівних торговців, що, мабуть, грають у крібедж і позіхають над картами на весь рот. До них заходить якийсь чоловік, схожий на коридорного з готелю (шановний Дж. Рінгвуд), що блискуче зіграв свою роль, і стягає з них чоботи. З’являється служниця (вельмишановний лорд Саутдаун) з двома свічками і грілкою. Служниця підіймається нагору гріє ліжко. Тією ж грілкою вона відбивається від надмірно люб’язних торговців. Служниця виходить.
Торговці надягають нічні ковпаки і опускають штори. Виходить коридорний і зачиняє віконниці нижнього поверху. Чути, як він засуває засув і бере двері на ланцюжок зсередини. Гасне світло. Оркестр грає «Dormez, dormez, chers Amours!» /«Засніть, засніть, мої кохані!» (Франц.)/. Голос з-за завіси каже: «Перший склад».
Другий склад. Лампи всі враз засвічуються. Оркестр грає давню мелодію з «Іоанна Паризького»! «Ah, quel plaisir d’être en voyage!»/ «О, як приємно подорожувати!» (Франц.)/ . Сцена та сама. На фасаді між нижнім і верхнім поверхом видно таблицю, на якій намальований герб Стайна. Скрізь у будинку дзвонять дзвоники.
На нижньому поверсі якийсь чоловік показує другому довгу стяжку паперу; той вимахує кулаком, погрожує й лається, що рахунок страхітливий.
Стаєнний, подавайте мою бричку! — гукає той другий від дверей.
Він плескає служницю (вельмишановного лорда Саутдауна) по підборіддю; вона, здається, сумує, виряджаючи його, як сумувала Каліпсо, виряджаючи іншого славнозвісного мандрівника — Улісса. Коридорний (шановний Дж. Рінгвуд) проходить з дерев’яною скринькою, повною срібних графинів, і вигукує: «Пиво!» — так смішно й природно, що вся зала вибухає оплесками й акторові кидають букет.
За сценою ляскає батіг. Господар, служниця й коридорний кидаються до дверей, але тієї миті, коли під’їздить якийсь вельможний гість, завіса опускається і невидимий режисер вигукує: «Другий склад! »-— Мені здається, що ця картина означала «Готель»,— мовить капітан лейб-гвардії Гріг.
Загальний регіт: здогадливий капітан не дуже далекий від істини.
Поки артисти готуються до третього складу, оркестр починає грати морське попурі: «Весь флот у Дауні»,-«Вгамуйся, суворий Борею», «Стернуй, Британіє», «В Біскайській затоці»,— видно, що відбуватимуться якісь події на морі. Дзеленчить дзвоник, і розсувається завіса.
«Джентльмени, відчалюємо!»—гукає чийсь голос.
