Кантемір з’явився на мурі. Не удостоївши Шагіна відповіддю, мовчки дивився на Іштерека.
Іштерек, побачивши батька, дзвінко гукнув:
— Не здавайте Кафи!
І впав на землю після удару Шагіна.
Його підняли, поставили на ноги. Та він гукнув ізнову:
— Не здавайте Кафи!
Кантемір мовчки дивився. Мовчки дивилися й його мурзи та воїни. Дивились і думали. А про що думали — того на татарських обличчях не вчитаєш.
— Гей ти, Кантеміре! — гукнув Шагін-Герай. — Подумай про свого сина. Сьогодні він іще живий, хоч і побитий, а завтра він може бути мертвим!
Нічого не відповів Кантемір. Але і з муру не сходив. Просто дивився в інший бік — у бік моря.
Мимоволі поглянув туди й Шагін-Герай. І побачив: на обрії маячили кораблі.
Це йшла до Кантеміра підмога з Стамбула..
Ні Дорошенко, ні Шагін-Герай іще не знали, що на одному з кораблів турецької ескадри був і хан Джанібек. Скупавшись у морі кілька тижнів тому, він після битви з Недайборщем та його хлопцями на вцілілій галері повернувся в гирло Дунаю. Звідти Джанібек сяк-так дістався до Стамбула, розповів про те, що з дунайської флотилії пуття буде небагато: половину сейменів та яничар потопили в морі козаки, а другу половину, змучену негодами морської путі, розгромлять на суші війська Шагіна та Дорошенка.
Великий візир Устреб-паша слухав скарги цього чоловічка з бігаючими очима і думав: от з яким лайном доводиться мати справу в великій політиці; але нічого не вдієш! Так воно завше! Магомет-Герай — слабовільний хан, ним командує сильна фігура — Шагін-Герай! Якби брати Магомет і Шагін трималися турецького боку, ліпшого хана й калги і не треба було б бажати! Але ж вони — проти Османської імперії та її влади в Криму! Отже, їх необхідно за будь-яку ціну скинути, знищити, розтерти з землею! І хто має розтерти? Джанібек? Та він взагалі — ніщо, а без Кантеміра — подвійне ніщо! А тут уже й Кантемір — полководець сильний, мудрий, жорстокий — нічого не може подіяти проти Шагіна й Дорошенка!.. Треба негайно слати велику підмогу!
І от десятитисячне військо пливе на Кафу, яка ось-ось впаде. Разом з цим військом їде новий хан — Джанібек-Герай.
…Джанібек-Герай не вийшов на берег. Він залишився на галері. Так порадив йому Кантемір — пожовклий, зігнутий після поранення в груди. Він весь час задихався й кашляв. Голос його шелестів, мов пергамент.
Разом з Кантеміром прибув на галеру й Абу Ахмад ібн Аль-Джасас. І виявилося, що Джанібек з ним давно знайомий і теж приятелює, як і каймакан, ба навіть великий візир Устреб-паша. Абу Ахмад ібн Аль-Джасас повідомив Джанібекові, що знайшов він тут, у Кафі, предивної краси ювелірний виріб, який обіцяв каймаканові для однієї дами надзвичайної краси. Так от, знайдення саме в Кафі такого дива є знаком, що й для Джанібека-Герая перебування в Кафі буде щасливим…
Але, хоч знак і був сприятливий, Джанібек-Герай висаджуватися в Кафі поки що не наважився.
Висадилися яничари й сипахи. Вулиці Кафи наповнилися військовими людьми в турецькій формі, які тут же кинулися добувати собі харч, питво і різні радощі. То тут, то там залунали розпачливі крики. Яничари й сипахи поводилися в Кафі, як на завойованій території.
Ніч була бурхливою. Ніхто в Кафі не спав. Наступної ночі кораблі з яничарами й сипахами підуть на північ від Кафи й висадяться біля підніжжя Карадагу — в тилу козацьких військ.
А вдень невелика частина сипахів зробить вилазку з обложеної Кафи проти козаків. Вийде їх п’ять сотень. Назад ніхто не прийде — Дорошенко зробить для них дотепну пастку, сипахи опиняться в оточенні, і їм залишиться або здаватися, або гинути. Сипахи вибрали останнє — вони, напевне, сподівалися, що їм допоможуть кіннотники Кантеміра, але ті вже знали, чим закінчуються подібні вилазки, і з Кафи носів не витикали.
Цього ж таки дня в розташуванні козаків появиться невідомий чоловік з Кафи. Він не зможе перейти через мури, а тому йому доведеться проплисти човником кільканадцять миль, перш ніж висадитися вдалині від турецьких вартових.
Яремко разом з Ляскалом і Цабекалом якраз патрулювали на березі, коли побачили, що з моря підходить човен. Чоловік у човні не злякався козаків, а навпаки, замахав їм руками.
— Яремку, — сказав Ляскало, — ти вмієш по-їхньому, так що давай бери цього бусурмана в свої руки й допитуй, чому він до нас пливе!
— Еге ж! — погодився Цабекало.
Але знання ні турецької, ні кримсько-татарської мови не знадобилося. Чоловік, вийшовши на берег, усіяний різнокольоровими камінчиками, тут же сказав:
— Добридень вам, козаки! Я — з Кафи! Мене треба негайно одвезти до Дорошенка!
Видно, був він з давніх невольників, які в Кафі здобули потім свободу, потурчилися та так і залишилися жити на кримській землі.
— Хто тебе послав? — тут же запитав Яремко. — З чим?
— А це я скажу тільки Дорошенкові, — весело дивлячись на Яремка своїми блакитними очима, сказав чоловік з Кафи.
— Та мало кому забандюриться побачити Дорошенка? — розсердився Яремко. — Кажи мені тут же: з чим й від кого?!
— Твоє прізвище — як?
— Ну, Ціпурина…
