я поїхав, не попрощавшись, бо в той момент лише так і можна було поїхати. Зараз пишу тобі, щоб між нами не залишилося порожнечі, або щоб ти не подумав, ніби зненацька сталося щось, що зіпсувало наші стосунки. Я ніколи не говорив тобі про від'їзд, бо це було б непристойно. Гадав, що подумаєш, буцім я вважаю своє життя ціннішим за твоє, себе — дорогоцінним представником роду людського, чи принаймні що спасіння хочу шукати у Морійоновому ковчезі[52]. Я поїхав через те, що боявся, та ще й тому, що знайшов ту кляту можливість вибору. Це гола й банальна правда, яку кажу тобі одразу на початку. Не зайшов попрощатися, бо навіть для цього мені забракло сміливості.
До міста, де я вирізнявся навіть кольором шкіри, приїхав п'ятнадцять років тому. Це ти знаєш. Я був з колонії «неприєднаних» студентів, що приїздили в Сараєво, як до воріт білого світу, того, що диктує правила гри і формує мрії про Ельдорадо. Це місто не було Парижем, Лондоном чи Нью-Йорком; було трохи менш блискучим за наші мрії, але в основі всього лежала якась модель Диснейленду — місця, де миші, пси, коти, гноми та коні живуть в одній історії. Чорного серед білих вітають без особливої ненависті та без надмірної любові. Тільки коли ми напивалися й сварилися із Сашею, він міг вилаяти «мою матір негритянську». Саме матір негритянську, хоча що йому до неї. В інших містах, скажімо, ніколи не згадували мою негритянську матір, але ніколи не пили зі мною пиво з однієї банки. Подібну лайку, трохи видозмінену, адресували й тим, хто не був чорний. Сербам, хорватам малого і великого зросту, товстим, горбатим, кульгавим, албанцям, вірянам (цим з найбільшим задоволенням лаяли Бога), кондитерам, пекарям, солдатам… Це була брутальна лайка, що завжди цілилася у щось очевидне, що у комусь найперше впадає в око як його вада, але не може навіть вадою бути — тільки особливістю. Ефект лайки тривав коротко, і до неї всякий, хто трохи довше мешкав у Сараєві, легко звикав. Або ж не звикав ніколи, якщо не розумів: лайка означає «я бачу, що ти такий і такий, але мені це не заважає». Хоча це завжди може бути використано проти тебе. Не скажу, що так вже насолоджувався сараєвською лайкою, але, може, через них лишився на все життя (бо й досі не знаю, чи це, що потім — життя) у тому місті.
