Іншими були тільки розбійники. У Сараєві на початку було тільки дві категорії людей — метафізики та розбійники. Оці другі вірили в конкретне майбутнє, поки ми вірили в майбутнє обіцяне. У те, що його пообіцяли самі собі після того, як постановили, що відрізнятимемось від убивць. Кожна нова смерть була надією в стражданні, вірою, що жахіття припиняться хоча б тому, що давно перейшли межу доброго смаку. Ніхто й подумати не міг, що після приїзду Міттерана все буде так само погано. Він усе бачив — отже, вже й знав. А той, хто знає — зробить нам добре. Коли він поїхав, розбійники тільки підняли ціни на все, а четники спалили Вєчніцу[53], і разом з нею — все записане знання. Це був знак, що правда таки нічого не варта.
Пригадуєш, який тоді відчай запанував? Спочатку говорилося, що серби захоплять місто, потім — що нас виріжуть до ноги, а коли збагнули, що не станеться ні першого, ні другого, зрозуміли, що й ми маємо бути інакшими. Білий світ став об'єктом ненависті, від Бога чогось очікували тільки за звичкою (чи все-таки зі страху, щоб не сталося найгіршого), а між людей хрускотів сибірський лід. Спохмурнілі міщани тягнули каністри з водою, рубали дрова по парках і шукали нової можливості вибору. Іноземні журналісти заговорили про «столітню ненависть» й незбагненні племінні конфлікти, а боснійці все рідше намагалися їх переконати, що це неправда. Війна мусульман і хорватів означала кінець «м'якої війни», кінець ери добрих людей. Одні про одних почали говорити те, що про всіх давно вже говорили четники. Повірили, що врятуються, якщо будуть такі ж, як вони, що тоді Бог і люди подарують їм можливість вижити. Якщо не прийняли їхнього Добра, мусять прийняти їхнє Зло.
З кожним новим днем ситуація все більше підтверджувала брехню про боснійську ненависть, брехню про землю крижаної нетерпимості. Але, оскільки ніхто нічого не зробив заради Істини, вона перестала функціонувати як аргумент. Якщо колись писатимете якусь історію, не вірю, що бодай згадаєте про неї. Хоча б посиланням. Істина буде образливою, якщо хтось колись її озвучить, як для сербів, так і для хорватів та мусульман. Перші ініціювали й вчинили злочин, а другі у своєму стражданні повірили, що мають право думати й чинити так, як перші. Усе, що далі відбуватиметься, буде тільки рефлексом того катарсису зі зла, але не матиме жодного зв'язку з тим, чим були Сараєво і Боснія. Чи бодай з тим, як я їх сприймав.
