Я не міг змусити себе ні читати, ні писати. У мене, звичайно ж, не було бажання відкривати свій портфель, котрий я поклав під ліжко, на якому спала Хелен. Але години спливали, у коридорі не було загадкового звуку, ніби хтось шкребеться, ніхто не дихав у замкову щілину, з-під дверей не йшов ніякий дим, а за вікном не лунало тріпотіння крил. Нарешті ледь уловима сірість порушила темряву кімнати, Хелен зітхнула, ніби відчула настання дня. Потім перші промені сонця просочилися крізь віконниці, і вона поворухнулась. Я взяв свій піджак, дістав з-під ліжка портфель і якомога тихіше пішов, щоб почекати її внизу, у холі.
Ще не було й шостої, але в будинку звідкись уже долинав аромат кави, і я, на свій подив, побачив Тургута, який сидів на одному з візерунчастих крісел із чорною папкою на колінах. Вигляд у нього був неймовірно свіжий і бадьорий, і коли я ввійшов, він підскочив і потис мені руку.
— Доброго ранку, друже мій, дякую Аллахові за те, що я відразу вас знайшов.
— Так, я теж йому вдячний за те, що ви тут, — відповів я, сідаючи в крісло поруч із ним. — Але що ж змусило вас прийти так рано?
— О, я не міг бути спокійним, коли в мене для вас такі новини.
— У мене для вас теж є новини, — сказав я серйозно, — але спочатку ви, професоре Бора.
— Тургут, — виправив він мене розсіяно. — Подивіться сюди. — Він почав розв’язувати папку. — Як я вам і обіцяв, учора ввечері я переглядав свої документи. Я зробив копії матеріалів в архіві, як ви й бачили, я також зібрав багато даних про те, що відбувалося в Стамбулі в період життя Влада, а також безпосередньо після його смерті.
Він зітхнув.
— У деяких із цих документів ідеться про загадкові явища, які відбувалися в місті, смерті, чутки про вампірів. Я також зібрав інформацію із книг, у яких написано про Орден Дракона у Валахії. Але вчора ввечері я нічого нового знайти не міг. Тоді я зателефонував своєму другові, Селіму Аксою. Він не працівник університету — він власник магазину, але дуже розумна людина. Він знає про книги стільки, скільки не знає ніхто в Стамбулі, а особливо про книги, присвячені історії й легендам нашого міста. Він був дуже люб’язний, більшу частину вечора ми оглядали книги в його бібліотеці. Я просив його пошукати інформацію про будь-які похорони когось із Валахії тут, у Стамбулі, наприкінці п’ятнадцятого сторіччя, або пошукати якусь зачіпку, яка може говорити про те, що тут може знаходитися могила когось із Валахії, Трансільванії або Ордену Дракона. Я також показав йому, і не вперше, копії моїх карт та книгу із драконом і виклав йому вашу теорію про те, що ці зображення позначають місцезнаходження могили Проколюючого. Разом ми перегорнули чимало сторінок про історію Стамбула, переглянули старі картинки, записні книжки, у які він записує безліч інформації, яку знаходить у бібліотеках і музеях. Селім Аксой дуже працьовитий. У нього немає дружини, дітей, немає інших інтересів. Історія Стамбула забирає всю його енергію. Ми працювали допізна, до самої ночі, бо його особиста бібліотека настільки велика, що навіть він не міг уявити, що ми там можемо знайти. Нарешті ми знайшли дещо дивне — листи, зібрані в томик кореспонденції міністрів султана з іншими країнами імперії в п’ятнадцятому й шістнадцятому століттях. Селім Аксой сказав мені, що він купив цю книгу в книжковій крамниці в Анкарі. Вона була видана в дев’ятнадцятому сторіччі одним із стамбульських істориків, якого цікавили записи того періоду. Селім сказав мені, що більше жодного разу не зустрічав примірників цієї книги.
Я терпляче чекав, почуваючи важливість усього цього вступу, звернувши увагу на старанність Тургута. Він, виявляється, був дуже гарним істориком.
— Ні, Селім жодного разу не бачив іншого видання цієї книги, але він вважає, що документи, наведені там, не підробка, тому що він уже бачив один із цих листів в оригіналі, в архіві, який ми відвідували вчора. Йому теж дуже подобається той архів, знаєте, я часто зустрічав його там, — він посміхнувся. — Отож у цій книзі, коли наші очі майже склеплювалися від утоми і світанок уже от-от був на підході, ми знайшли лист, що може вплинути на хід вашого дослідження. Укладач вважає, що цей лист був написаний наприкінці п’ятнадцятого століття. Я переклав його для вас.
Тургут витяг сторінку з папки.
— На жаль, перший лист, на який відповідає цей, відсутній. Бог знає, де він може бути, можливо, його вже й немає зовсім, інакше мій друг Селім знайшов би його вже давно.
Він відкашлявся й почав читати уголос.
