— Так, — затинаючись, я розповів йому про свій зв’язок із Россі, про нашу спільну роботу над моєю дисертацією, про дивну книгу, що я знайшов у своїй кабінці в бібліотеці. Коли я почав описувати книгу, Тургут підскочив на місці, склав руки разом, але нічого не сказав, а тільки став слухати ще уважніше. Я почав розповідати про те, як приніс цю книгу до Россі і він розповів мені історію про те, що сам знайшов таку книгу. «Три книги», — подумав я, зупинившись, щоб перевести подих. Ми знали про ці три дивні книги — магічне число. Але яким чином вони були пов’язані одна з одною, що, без сумніву, є правдою? Я розповів йому те, що відбулося з Россі під час його дослідження в Стамбулі. Раптом Тургут, вражений, похитав головою, коли я розповів про те, що дракон у книзі своєю формою нагадує контури старої карти.
Я розповів Тургуту про зникнення Россі, про величезну тінь, яку я помітив, коли та пролітала повз вікно його кабінету того вечора, про те, як я сам почав пошуки свого куратора, спочатку вірячи його розповідям тільки наполовину. Сказавши це, я зупинився — цього разу мені хотілося послухати, що скаже Хелен, щоб не розповідати її історію без її на те дозволу. Вона напружилась і, завмерши, дивилася на мене із глибини дивана, а потім, на мій подив, вона заговорила сама й розповіла Тургуту все, що я вже знав від неї — історію свого народження, мстиві плани щодо Россі, вивчення історії про Дракулу, свої наміри вивчити цю легенду саме тут. Брови Тургута звелися майже до його напомадженого волосся. Слова Хелен, її глибока чиста вимова, сила її розуму й, можливо, червоні щоки над світло-блакитним комірцем викликали в ньому почуття захоплення, і уперше після того, як ми познайомилися з Тургутом, я раптом відчув до нього ворожість.
Коли Хелен закінчила розповідь, ми якийсь час сиділи мовчки. Зелене сонячне світло, яке проходило крізь штори в гарну кімнату, здавалося темним навколо нас, і почуття нереальності охопило мене. Нарешті Тургут заговорив:
— Ваша розповідь дуже незвичайна, і я радий, що ви довірились мені. На жаль, у вашої родини така сумна історія, міс Россі. Мені хочеться вірити в те, що містерові Россі довелося під тиском написати мені про що він нічого не знає про архів, адже це дуже схоже на неправду, чи не так? Насправді жахливо те, що такий чудовий учений зник. Професора Россі покарали за щось або його карають зараз, поки ми сидимо тут.
Важке почуття вмить зникло з моєї голови, ніби холодний вітерець вигнав його.
— Але чому ви так упевнені в цьому? Як ми можемо знайти його, якщо це правда?
— Я раціоналіст, як і ви, — тихо сказав Тургут. — Але я вірю в те, що професор Россі сказав вам того вечора. У нас є доказ його слів — слова старого бібліотекаря з архіву, який сказав, що іноземного дослідника хтось злякав, до того ж я знайшов його ім’я в реєстраційній книзі, не кажучи вже про ту примару із кров’ю на губах. — Він зупинився. — Потім ще цей дивний факт — його ім’я й назву його статті додали в бібліографію в архіві. Мене бентежить це доповнення! Ви зробили правильно, колеги, що приїхали в Стамбул. Якщо професор Россі тут, ми знайдемо його. Я й сам багато разів думав про те, що могила Дракули може бути тут, у Стамбулі Мені здається, що коли хтось дописав ім’я Россі в бібліографію, то є шанс, що Россі й сам тут. А ви вірите в те, що Россі можна знайти в місці поховання Дракули? Ви можете в цій справі цілком на мене розраховувати. Я почуваюся відповідальним перед вами.
— А тепер у мене є до вас питання, — Хелен звузила очі й подивилася на нас обох. — Професоре Бора, чому ви вчора опинилися в нашому ресторані? Мені здається занадто незвичайним збігом те, що ви з’явилися, щойно ми приїхали в Стамбул у пошуках архіву, у якому ви були зацікавлені стільки років!
Тургут підвівся, взяв маленьку мідну коробочку зі стола й відкрив її, запропонувавши нам. сигарети. Я відмовився, але Хелен взяла одну й дозволила Тургуту запалити її. Потім він запалив свою сигарету, і вони з Хелен так довго дивились одне на одного, що на якусь мить я відчув себе зайвим. Тютюн мав приємний запах, він, без сумніву, був дуже гарним. Я подумав, чи не було це турецькою розкішшю, добре відомою в Сполучених Штатах. Тургут ніжно зітхнув, а Хелен скинула пантофлі й підігнула ноги під себе, ніби вона звикла сидіти на східних подушках. Це була така її сторона, якої я не помічав раніше — легка граціозність у рамках ворожості.
Нарешті Тургут заговорив.
