Кантика для Лейбовіца полностью

— Саме за це пані Ґральс і бореться. Однак постає запитання, чи можна вважати Рейчел її донькою, її сестрою… чи просто виростом на плечі?

— Рейчел?.. Це інша голова!

— Не кричи так. Бо ще почує тебе.

— І вона хоче її похрестити?

— Причому негайно, як ти міг помітити. Схоже на якусь одержимість.

— І як такі речі вирішуються? — змахнув руками Джошуа.

— Не знаю і знати не хочу. Я вдячний Небесам, що не мені розв’язувати цю задачку. Якби ж це був звичайний випадок із сіамськими близнюками, то все було би просто. Але ж ні. Старожили говорять, що коли пані Ґральс народилася, то Рейчел іще не було.

— Селянські байки!

— Можливо. Але дехто готовий їх підтвердити під присягою. То скільки душ у старої жінки, якщо її додаткова голова просто потім «взяла і виросла»? Такі питання спричиняють виразки у високопосадовців, синку. То що ти там помітив? Чому ти витріщався на неї і намагався пощипати мою руку до синців?

Чернець відповів не одразу.

— Воно до мене всміхнулося, — нарешті промовив він.

— Що всміхнулося?

— Її додаткова… е-е, Рейчел. Вона всміхнулася. Мені здалося, що голова от-от прокинеться.

Абат зупинив інженера перед самісіньким входом у трапезну і допитливо глянув на нього.

— Вона всміхнулася, — щиро повторив Джошуа.

— Тобі здалося.

— Так, владико.

— Значить, і сприймай це так, ніби тобі здалося.

Брат Джошуа спробував.

— Я не можу, — зізнався він.

Абат вкинув монетки старої в скриньку для пожертв біднякам.

— Ходімо всередину, — запропонував він.

Нова трапезна була дуже функціональною, вся блищала хромом, враховувала акустичні властивості приміщення та могла похвалитися бактерицидним освітленням. Жодних вам закопчених каменів, лойових свічок, дерев’яних полумисків чи сиру, достиглого в підвалах. Якби не столи, розставлені у формі розп’яття, та ряд образів на одній стіні, складалось би враження, нібито це їдальня на якомусь заводі. Змінилася сама атмосфера, як і в усьому абатстві. Після багатьох сторіч тяжкої служби зі збереження решток культури, що дісталися в спадщину від давно загиблого світу, монахи стали свідками появи нової та могутнішої цивілізації. Старі завдання виконано, нові поставлено. Минуле шанували, виставляли у скляних вітринах, але до сучасності воно тепер стосунку не мало. Орден жив у ногу з часом, урановою добою сталі та яскравих ракет, серед гарчання важкої машинерії й тонкого вищання конвертерів у зорельотних рушіях. Орден жив у ногу з часом… принаймні про людське око.

— Accedite ad eum[207], — речитативом проспівав читець.

Легіони, вбрані в ризи, неспокійно чекали, поки завершиться читання, їжі ще не подавали. На столах навіть не було посуду. Вечеря затримувалася. Громада — організм, чиїми клітинами були люди, а життя текло сімдесят поколінь — сьогодні здавалася напруженою. Вона ніби винюшила в повітрі якусь рідкісну нотку і завдяки духу співтовариства знала про те, що було повідомлено небагатьом. Той організм жив, немов єдине тіло, молився й працював, немов єдине тіло, і час від часу навіть, здавалося, міг похвалитися свідомістю, котра сповнювала собою братів-товаришів і пошепки промовляла до себе та Іншого первинною мовою свого біологічного виду — lingua prima[208]. Можливо, напруженість посилювалася не тільки через несподівану затримку вечері, а й через слабке рохкання та гарчання протиракетних установок, яке ледве долинало з полігону. Абат постукав, вимагаючи тиші, а потім поманив на кафедру пріора, отця Легі. Перш ніж заговорити, той зробив напрочуд зболений вираз.

— Із прикрістю, — нарешті проказав він, — ми всі реагуємо на події зовнішнього світу, котрі порушують затишок споглядального життя. Проте нам потрібно пам’ятати, що ми тут молимося за порятунок своїх душ, а також цілого світу. Особливо молитви дуже потрібні зараз.

Він зробив паузу й подивився на Церкі. Абат кивнув.

— Упав Люцифер, — промовив священик і зупинився. Він стояв та дивився на кафедру, ніби раптом онімів.

Церкі підвівся.

— До речі, це припущення брата Джошуа, — втрутився він. — Рада регентів Атлантичної конфедерації із повідомленнями не квапиться. Ніяких заяв від нашої династії ми також не чули. І знаємо не набагато більше, ніж учора, хіба що тільки Світовий суд збирається на екстрене засідання, а Внутрішні сили оборони почали передислокацію. Оголошено воєнну тривогу, нас це напряму не зачепить, але однозначно торкнеться. Отче…

— Дякую, домне, — промовив пріор, до котрого повернувся голос. Дом Церкі сів на місце. — Отже, превелебний отець-абат попросив зробити кілька оголошень.

По-перше, наступні три дні перед утренею ми правитимемо Малу літургію годин на честь Пресвятої Діви Марії і проситимемо її про втручання і мир.

По-друге, загальну інструкцію з цивільної оборони на випадок повітряної тривоги в разі обстрілу балістичними ракетами або пусків з орбіти можна взяти на столі біля входу. Кожному по одній. Якщо вже читали, перечитайте.