Абат Церкі хотів в’їдливо відповісти і вже було відкрив рот, але передумав. Натомість відшукав чистий аркуш паперу, ручку і підсунув їх опоненту.
— Просто напишіть: «Перебуваючи в абатстві, я не рекомендуватиму евтаназію жодному пацієнтові» — і поставте свій автограф. Після цього можете користуватися двором.
— А якщо відмовлюся?
— Тоді, мабуть, їм доведеться плентатися до вас дві милі по дорозі.
— З усіх безсердечних…
— Навпаки. Я даю вам можливість виконати свій обов’язок згідно із законами і без порушення законів, які визнаю я. Тому йтимуть вони по дорозі чи ні — це суто ваш вибір.
Доктор витріщився на чистий аркуш.
— Чим вас так приворожує ця розписка?
— Мені так хочеться.
Чоловік зігнувся над столом і почав писати. Подивився на результат, розписався і випростався.
— Ось так. От вам моя обіцянка. Гадаєте, вона вартує понад моє слово?
— Ні, і справді не вартує. — Абат згорнув аркуш навпіл і заткнув його в пальто. — Але ось вона в кишені мого пальта, і вам відомо про те, що вона в кишені мого пальта, і час від часу я можу на неї дивитися, от і все. До речі, ви тримаєте своє слово, докторе Корс?
Медик подивився на нього якусь мить.
— Я його триматиму, — буркнув він, крутнувся на закаблуках і вийшов геть.
— Брате Пате! — слабко гукнув абат Церкі. — Брате Пате, ти десь там?
— Так, превелебний отче? — у дверях з’явився його секретар.
— Ти чув?
— Тільки частково. Двері були відчинені, і я не міг не слухати. Ви не вмикали глушники…
— Ти чув, як він це сказав? «Єдине, відоме мені зло, — це біль». Чув?
Монах урочисто кивнув.
— І те, що тільки суспільство визначає правильність чи хибність учинку? Це також чув?
— Так.
— Любий Боже, ну, як ці дві єресі змогли повернутися назад у світ після всього пережитого? Невже в пеклі настільки бракує фантазії? «Змій обманув мене, і я їла»[239]. Брате Патріку, тікай краще, бо я зараз просто оскаженію.
—
— Чого чекаєш? Що там у тебе? Лист? Гаразд, давай-но його сюди.
Чернець передав конверт і вийшов геть. Церкі не став його негайно ж розпечатувати, а ще раз поглянув на зобов’язання доктора. Певно, нічого не варте. І попри те, той чоловік здався щирим. І відданим. Мусить бути відданим своїй справі — за ті гроші, які платить Зелена Зірка. У нього був вигляд людини, котра недосипає і перепрацьовує. Мабуть, відколи ракета стерла місто з поверхні Землі, тримався на самому бензедрині та пончиках. Стільки страждань навколо, тобі це все бридко, проте від усього серця докладаєш зусиль, щоби допомогти. Від усього серця — от у чім лихо. Звіддаля супротивник здається бузувіром, а придивишся, і вже можна розгледіти щирість, не меншу ніж у самого себе. Сам Сатана — і той, мабуть, виявиться найщирішою душею в світі.
Настоятель розпечатав конверт і прочитав листа. В ньому йшлося про те, що брат Джошуа з рештою вирушили з Нового Риму в неназваному напрямку, ймовірно, на захід. Також у повідомленні містилися зауваги щодо інформації про «Quo peregrinatur», яка просочилася до Внутрішніх сил зональної оборони. Через ці чутки Ватикан тепер доймали слідчі та розпитували про несанкціонований запуск космічного корабля… Очевидно, вони ще не відлетіли.
Невдовзі вони таки дізнаються про «Quo peregrinatur», але, з Божої ласки, вже буде запізно. А от що буде потім? Це питання бентежило абата.
Юридична сторона питання виглядала вкрай заплутаною. Закон забороняв несанкціоновані комісією запуски космічних апаратів. Отримувати дозвіл — довго та складно. Церкі був упевнений, що Сили оборони та комісія кваліфікують дії Церкви як злочинні. З іншого боку, її конкордат із Державою нараховує вже півтора століття[240], і він недвозначно позбавляв Церкву необхідності проходити дозвільні процедури та гарантував право відправляти місії на «будь-які космічні станції та / або планетарні аванпости, що не мають статусу „екологічно критичних“ або „закритих для нерегламентованої діяльності“, що встановлюється Комісією». За час дії конкордату всі станції в межах Сонячної системи були оголошені «екологічно критичними» та «закритими», з іншого боку, конкордат підтверджував право Церкви «володіти космічними кораблями та вільно подорожувати до відкритих станцій та аванпостів». Конкордат застарів. Його підписали ще тоді, коли про зорелітний рушій Беркструна в своїх диких фантазіях мріяла тільки людина, котра вважала, що з початком міжзоряних польотів у всесвіт одразу ж потягнуться валки нічим не обмежених емігрантів.
