Кантика для Лейбовіца полностью

— Коли це правда, то мені видається напрочуд загадковим, що ніхто досі не чув… Та облишмо. Корнгур перелічив та описав низку документів і паперів, що зберігаються, за його словами, в абатстві. Якщо вони реальні, то я повинен їх побачити.

— Ось як?

— Так. Якщо вони фальшиві, то цей факт потрібно підтвердити, якщо ні, то інформація, вміщена в них, може виявитися безцінною.

Монсеньйор спохмурнів.

— Можу вас запевнити: ні про які фальшивки не йдеться, — напружено відказав Аполло.

— У листі мене запрошують відвідати абатство та зайнятися дослідженням документів. Напевно, про мене там чули.

— Не обов’язково, — священик ледве стримувався від нагоди порадіти такій оказії. — Вони раді пустити до книжок будь-кого, хто миє руки і не псує монастирської власності.

Учений побуряковів. Припущення про те, що на світі існують люди, котрі вперше чули його ім’я, не порадувало його.

— Але ж послухайте, — приязно правив далі Аполло, — я не бачу тут жодної проблеми. Приймайте їхнє запрошення, вирушайте в абатство, вивчайте їхні реліквії. Вас там радо зустрінуть.

Учений тільки роздратувався із цих припросин.

— І відправитися на Рівнини, де в цей час клан Шаленого Ведмедя… — Тон Таддео раптом змовк.

— Так що ви казали? — під’юджував його Аполло, надавши своєму обличчю дуже пильного виразу. Однак пульсування жилки на скроні виказувало його хвилювання, коли він очікувально прикипів поглядом до тона Таддео.

— Усього лишень те, що подорож туди тривала й небезпечна, а я не можу собі дозволити піврічну відсутність у колегіумі. Мені хотілось би обговорити з вами можливість того, щоби Мер надіслав у монастир добре озброєний загін своєї гвардії і вони доставили сюди документи для вивчення.

Аполло сторопів. У нього по-дитячому засвербіли кулаки та з’явилося бажання копнути вченого в гомілку.

— Боюся, — чесно відповів він, — таке геть неможливе. Хай там як, але це поза рамками моїх повноважень, і навряд чи я зможу вам чимось допомогти.

— Чому ж ні? — наполягав тон Таддео. — Хіба ж ви не є нунцієм Ватикану[88] при дворі Ганнеґана?

— Саме так. Я представляю Новий Рим, а не чернечі ордени. Врядування абатством повною мірою здійснюється його настоятелем.

— От якби Новий Рим трошки на нього натиснув…

Бажання завдати удару по ногах ученого стрімко зростало.

— Нам ліпше обговорити це питання пізніше, — лаконічно відповів монсеньйор Аполло. — Якщо ваша ласка, то в моєму кабінеті цього вечора. — Він зиркнув через плече, ніби хотів поцікавитися: «Ну і?»

— Я прийду, — різко відказав учений і рушив геть.

— Чому ви просто тут і зараз йому не відмовили? — аж пашів Кларе, коли вони за годину сиділи в посольських апартаментах. — У наш час везти безцінні реліквії через весь злодійський край? Месере, це ж немислимо.

— Звичайно.

— То навіщо?..

— Дві причини. По-перше, тон Таддео — родич Ганнеґанові. Причому впливовий. А до Кесаря необхідно проявляти чемність, байдуже, подобається він нам чи ні. По-друге, він почав був щось говорити про клан Шаленого Ведмедя, але потім облишив. Гадаю, він у курсі прийдешніх подій. Я не збираюся надто за кимось шпигувати, та якщо він сам видасть нам якісь відомості, то нічого не завадить внести це у реляцію, котру ти особисто повезеш до Нового Риму.

— Я?! — писар здавався приголомшеним на вигляд. — До Нового Риму?.. Але раптом…

— Говори тихіше, — нунцій зиркнув на двері. — У моїх планах — поінформувати Його Святість про ситуацію, що зараз тут складається. Якнайшвидше. Але про такі речі писати не наважуюся. Якби Ганнеґановим людям пощастило перехопити таке донесення, то наступного дня нас би виловили у Червоній ріці долічерева. Якщо про це вивідають Ганнеґанові вороги, то він відчуватиме моральне право повішати нас за шпигунство. Я не проти мучеництва, але першим ділом — робота.

— Я доповідатиму у Ватикані усно? — пробурмотів брат Кларе, якого, вочевидь, не тішила подорож через недружній край.

— Інакше нічого не вдієш. І тон Таддео може, поки що просто може, стати нашим виправданням твоєї несподіваної подорожі в абатство святого Лейбовіца або до Нового Риму, або в обидва місця одночасно. Якщо при дворі виникнуть якісь сумніви, то я постараюся їх розвіяти.

— Месере, про що мені доповідати по суті?

— Про те, що Ганнеґанові амбіції об’єднати материк під владою однієї династії — не такий уже й страшний сон. Про те, що Пакт Священної Кари, найпевніше — його підступ, через який він має намір посварити Денвер та Ларедо[89] з рівнинними кочовиками. А якщо лареданці зав’язнуть у боях із Шаленим Ведмедем, йому практично не доведеться підштовхувати правителя Чіуауа[90] — той і сам нападе на Ларедо з півдня. Там і без нього панує давня ворожнеча. Ну, а тоді Ганнеґан буде готовий пройти переможним маршем до Ріо-Ларедо. Підкоривши Ларедо, можна замислитися і про змагання з Денвером та Республікою Міссісіпі, не турбуючись про удар у спину з півдня.

— Месере, вам здається, що Ганнеґанові це під силу?