— Стоп, стоп, стоп! — заверещала Френкі, звиваючись та корчачись. Здавалося, вона втратила свій гіпнотичний вплив на Емму і, хоч як сильно намагалась, уже не змогла його повернути.
— Відпустіть нас, або я розплавлю їй пику! — закричала Емма. — Я серйозно! Я дійсно зроблю це!
— Та, будь ласка, — сказала Енджеліка. — Вона вже так дістала.
Інші розсміялися. Вони, здавалося, були здивовані, але не дуже засмучені раптовим поворотом подій.
— Чому ви стоїте? — закричала Френкі. — Убийте їх!
Доґфейс відкинувся на спинку стільця, поклав щиколотку на щиколотку, а руки заклав за потилицю та сплів пальці.
— Ну, не знаю, Френкі. Щойно стало так цікаво.
— Я згодна, — додала Енджеліка. — Уперше я рада, що сьогодні вилізла з ліжка.
Емма виглядала роздратованою.
— Вам однаково, якщо вона помре?
— Авжеж, — байдужим тоном відповів «наставник».
— Ти не можеш так зі мною! — закричала Френкі. — Ти мій! Я тебе спіймала!
А тим часом я почав відчувати, що мало-помалу знову можу керувати своїми руками та ногами, так само як і язиком. Закляття дівчинки було зламане. Я поглянув на своїх друзів і зазначив, що вони теж почали рухати своїми кінцівками.
— Гадаю, ми поділимо їх порівну, — сказав Рек, витягнув із-за поясного ременя пістолет із товстим стволом та звів курок. — По-одному для вас, двоє для мене.
— Я маю кращу ідею, — заперечив Доґфейс. Він упав на всі чотири кінцівки та люто загарчав. — Я заберу всіх.
— Добром це для тебе не закінчиться, — попередила його Енджеліка. У її хмаринці спалахнуло яскраво-білим, а потім прогриміло. Те, що я вважав за дим, виявилось реальною грозовою хмарою. — І навіть не здумай застосувати свій вогонь проти нас, — звернулася вона до Емми.
— Ніхто нас не забере, — заявив я. — І ніхто нас не купить.
— Коли Рада імбрин дізнається, чим ви тут займаєтесь, у вас будуть серйозні-пресерйозні проблеми, — попередив Мілард.
У деяких учасників аукціону ця заява викликала здивування. Рек зробив крок уперед, і в його голосі несподівано з’явилися деякі нотки поваги, коли він сказав у відповідь:
— Ви неправильно нас зрозуміли. Ми не купуємо людей. Такий вид торгівлі вже протягом тривалого часу є незаконним. Але інколи ми робимо грошові внески для звільнення під заставу дивних, винних у скоєнні карних злочинів. Якщо згадані дивні нам подобаються.
— Яких карних злочинів? — запитав Мілард. — Це ви злочинці.
— Ви перетнули межі приватного володіння Френкі, — повідомив Доґфейс, а Френкі, котра від переляку не могла нічого сказати, енергійно закивала.
— Вона заманила нас у пастку! — сказала Бронвін. — Підмішала наркотики нам у їжу!
— «Іґнорантія леґіс немінем екскусат»80, — промовив «наставник». — «Незнання закону нікого не виправдовує».
— Отже, ми платимо за вас заставу, — продовжив Рек. — Ви не йдете до в’язниці, а натомість відплачуєте нам своєю службою протягом трьох місяців. Після цього багато хто вирішував залишитись із нами.
— Ті, хто вижив, — додав Доґфейс із лукавим вишкіром. — Наші ініціації не для боязких.
— Ви, міс, дуже талановита, — промовила Енджеліка, роблячи обережний крок до Емми та злегка їй уклонившись. — Я думаю, у моєму клані ви будете почуватись, як удома. Ми «елементалі», як і ви.
— Давайте прямо, — сказала Емма. — Я нікуди з вами не піду, і мої друзі теж.
— А я думаю, підеш, — уставив Доґфейс.
Раптом почувся гучний тріск, і, розриваючи вірьовки, зі стільця підвелася Бронвін.
— Не рухайся! — крикнув Рек. — Я стрілятиму!
— Ти стріляєш — я палю´, — обізвалась Емма.
— Роби, що вона каже! — запхикала Френкі.
Рек завагався, потім трохи опустив пістолет. Попри гарячі суперечки з нею, у дійсності аукціонери не хотіли смерті для Френкі. Або ж, насправді, вони не хотіли вбивати нас.
Бронвін підійшла до стільця Нур та з тріском розірвала вірьовки, якими та була зв’язана.
— Дякую, — сказала Нур, стаючи на ноги та розтираючи зап’ястки.
Після цього вона сильно вдарила рукою по повітрю і долонею, наче ковшем, вирвала з нього сліпуче світло, що йшло від театрального прожектора. Той і далі продовжував світити, сяючи там, угорі, але тепер його світловий конус завмер високо над нашими головами.
— Ось. Так краще. — Вона стиснула долоні разом, здавлюючи до меншого розміру повну пригорщу світла, яке вона зібрала, а потім засунула те, що вийшло, собі за щоку, де воно випирало, наче ціла жменя жувальної гумки, яка неймовірно яскраво світилась.
— Матір божа, — прошепотів собі під ніс Рек.
— Хто ви, люди? — запитав Доґфейс.
Бронвін щойно порвала вірьовки Міларда, а тепер ішла звільнити й мене.
— Вони не можуть бути тутешніми, — промовила Енджеліка. — Із такими дивними вміннями їх би тут усі знали.
— Пам’ятаєте витворів? — запитав Мілард.
— Ти, певне, жартуєш, — сказав Рек.
— Тепер вони мертві або у в’язниці через нас.
