Вони взялися з пані Сапсан за руки та широкими кроками, наче сестри з різних століть, рушили разом до виходу. А ми рушили слідом за ними.
— Єноху, що тебе вкусило? — почув я голос Міларда. — Вона ж на сто років старша за тебе, та ще й імбрина!
— Вона сказала, що я хоробрий, — відповів Єнох із якимось одурманеним виразом обличчя.
Схоже, що він уже не був проти роботи в Акрі.
— Я думала, що ніколи вже не зрозумію хлопців, — озвалася Бронвін, похитавши головою. — Але зараз, думаю, зрозуміла. Вони всі ідіоти!
***
Ми йшли слідом за імбринами вздовж похмурого коридору, що блимав газовими ліхтарями.
— Ось тут вершаться´ долі світý, — озвалася пані Зозуля, повернувшись до нас усім корпусом та продовжуючи рух спиною вперед, поки говорила до нас. — Це відомства міністерств.
Через кожні кілька ярдів там були двері, і кожні з них були позначені у два способи: написи, зроблені ще за часів притулку, були вирізані на дереві великими жирними літерами, а над ними міністерства прикріпили власні написи, зроблені на папері через трафарет. Крізь відчинені двері, де було написано водночас і ЛИХОДІЇ, і МІНІСТЕРСТВО В СПРАВАХ ЧАСУ, я побачив чоловіка, котрий однією рукою гучно клацав щось на друкарській машинці, а другою тримав над собою парасольку, бо зі стелі так жахливо капало, що я на мить подумав, що в кімнаті йшов дощ. За наступними дверима (ЗБОЧЕНЦІ / МІН. НЕЛЮДЯНИХ СПРАВ) одна жінка віником захищала свій ланч від невеличкої орди щурів. Емма, котра була не з лякливих щодо більшості речей, але з презирством ставилася до гризунів, учепилася мені в руку.
— Я здивована, що ви обрали цю конкретну будівлю для міністерських відомств, — сказала Емма пані Зозулі. — Вам тут комфортно?
Пані Зозуля засміялася:
— Не зовсім, але це зроблено навмиснé. Жодному з наших переміщених підопічних некомфортно в Диявольському Акрí, тож і нам також не повинно бути´. Таким чином кожен із нас умотивований якнайефективніше докладати своїх зусиль задля Реконструкції´, щоб ми змогли якнайшвидше вибратися звідси та повернутися назад до своїх петéль.
Я не був упевнений, наскільки ефективною може бути робоча сила, якщо їй доводиться половину свого робочого часу витрачати на боротьбу зі щурами та стелями, що протікають, але сама ідея була шляхетною. Якби імбрини та урядовці розташувалися в якомусь золотому палаці, це б виглядало непорядно. У битвах зі щурами була якась своя особлива чеснота.
— Тепер, як ви знаєтé, безпосередньо тут, у Лондонí, є дуже багато всякої роботи з Реконструкції´, — розповідала пані Зозуля, — і на цьому незвичайному ринку працí ви всі є дуже гарячим товарóм. Нам потрібні кухарі, охоронці, люди, котрі можуть піднімати важкі предмети´, — показала вона на Бронвін. — У нас є кілька відомств, які потребують допомоги панни Брантлí. Це відділи Рятувальних Робіт і Знесення´, Охорони В’язниць і Поліцейських Сил.
Я швидко глянув на Бронвін і побачив, як її усмішка зникла.
— Ну ж бо, Бронвін, — промовила пані Сапсан. — Це ж, напевне, краще ніж розчищати руїни!
— Я сподівалася, що мене призначать до експедиційного корпусу в Америці, — відказала Бронвін.
— В Америці немає експедиційного корпусý.
— Поки що немає. Але я б могла допомогти створити його.
— Із такими амбіціями я не сумніваюся´, що ви це зробитé, — сказала пані Зозуля. — Але, перш ніж ми відправимо вас на лінію фронтý, ви маєте трохи постажуватися в нас.
Бронвін виглядала так, наче хотіла сказати ще щось, і, можливо, сказала б, якби тут була тільки пані Сапсан. Але в присутності пані Зозулі вона свого язика стримала.
Пані Зозуля показала на місце поряд зі мною, де в повітрі рухалися Мілардові піджак і штани:
— Пане Нулíнґс, ви маєте пропозицію на «тепленьке місцé» від Розвідувального Управління Дивни´х — «невидимки» завжди стають найкращими оперативними агентами´.
— Хіба б не було кращим варіантом Міністерство Картографії? — заперечив Мілард. — Будь-який «невидимка» може будь-де прокрастися та підслухати будь-які таємниці, але я поставив би на карту, що мої картографічні здібності не гірші за чиїсь іще.
— Можливо, але Розвідка недоукомплектована, а Картографія заповнена вщерть. Мені шкода. А тепер, будь ласкá, з’явіться до пана Кімблá в Розвідку, кімната три-нуль-один.
— Так, мем, — відповів Мілард уже без хвилювання в голосі. Він повернувся та пішов далі коридором в інший бік.
Потім пані Зозуля показала на просторий офіс із високою стелею, повз який ми проходили. Там півдюжини чоловіків і жінок сортували цілі гори поштової кореспонденції.
— Пане О’Коннóр, я впевнена, що Відділ Мертвих Листів належним чином оцінить вашý допомогý.
Єнох миттю занепав духом:
— Сортування неотриманої пошти? А як щодо мого таланту?
— Наш Відділ Мертвих Листів не обробляє неотриману поштý. Він займається перепискою´ з покійниками´.
І тут один із працівників показав конверт, заляпаний могильною гряззю.
