Той зробив крок у наш бік; крізь напівпрозорі пластикові полотна занавіски я побачив його нерівні обриси. Я марно намагався почути хоча би щось, що міг би використати для отримання влади над його мозком, — згодилось би будь-що, схоже на пару слів, — але єдиним звуком, що його видав звір, був різкий вдих, коли він понюхав повітря, відчувши наш запах. Здається, це викликало в нього новий напад апетиту.
Я легенько доторкнувся до Емми та показав пальцем угору. Ми повільно звелися на ноги. Ми збиралися битись.
Емма виставила руки долонями догори, а я міцніше стиснув зуби, котрі знай собі вистукували чи то від холоду, чи то від страху. Імовірно, останнє. Я був здивований тим, що був таким наляканим.
Обриси порожняка за занавіскою змінились. Один із його м’язистих язиків пройшов між полотнами занавіски, вигнувшись у повітрі, наче перископ підводного човна, що хотів нас вислідити.
Не бачачи порожняка, але побачивши рух на занавісці, Емма зробила півкроку вперед і тихо запалила свої ручні вогні. Вона залишала їх маленькими, але, судячи з того, як вона напружила свої передпліччя, я міг сказати, що вона готувалася до атаки. А ось і другий язик проткнувся крізь занавіску. Еммині вогники стали трохи вищими, потім іще вищими. Ззаду мені на шию впала крапля холодної води. Бурульки на стелі починали танути.
Усе сталось несподівано, як це часто відбувається під час проявів нестримної та безглуздої люті. Порожняк пронизливо скрикнув, і крізь занавіску пробився останній із його язиків, а потім усі три потягнулись у наш бік. Емма закричала та, орієнтуючись на рух занавіски, випустила в той бік хвилю вогню. І, коли язики звіра вже майже торкалися нас, їх обпекло, і вони стрімко стали змотуватись назад, звідки прийшли… але один із них устиг обвитись навколо моєї ноги та потягнув мене за собою.
Я на спині сковзнув по підлозі крізь занавіску до ще більшої холодильної камери. Рятуючи свої язики від вогню, порожняк потягнув їх назад, а заодно й мене — ще трохи, і я опинюсь у його відкритому роті. Коли мене тягло, я рукою намагався за щось зачепитись і згрібав, як граблями, усе, що було на найближчій полиці, аж поки, нарешті, мені це не вдалося. Але ненадовго — то був просто дерев’яний ящик, і за мить він вискочив із полиці та заковзав слідом за мною.
Десь позаду Емма викрикнула моє ім’я. Діючи чисто рефлекторно, я схопився за ящик уже й другою рукою, а далі тримав його перед собою. І в той момент, коли я опинився перед порожняком, я той ящик затрамбував йому точно між щелепи.
Це дало можливість моїй щиколотці звільнитись, і я мав достатньо часу, щоб забитись у найближчий куток. Я почув, як звір вимовив кілька звуків, і спробував їх повторити. І той порожняк, який дрімав усередині мене, прокинувся та заговорив своєю дивною гортанною мовою.
Я стояв на колінах у той момент, як до мене підбігла Емма.
— Ти окей?
— Так, — відповів я. — Але нам треба вийти з цієї кімнати. Ніколи не бийся з порожняками в обмеженому просторі.
Вона поглядом прослідкувала за ящиком, який рухався в повітрі в напрямку дверей.
— Він блокує вихід, — сказала вона.
Порожняк припинив спроби витягнути ящика язиками. Натомість клацнув щелепами, і дерево розлетілося на скалки, неначе його рот був напханий простими картопляними чипсами.
— Іди, — спробував я сказати мовою порожняків.
Той зробив один крок до нас, але все ще блокував нам вихід. Я спробував сказати трохи інакше:
— Іди вбік.
Той зробив іще один крок уперед. Його язики витанцьовували в повітрі, наче гримучі змії, що готові напасти.
— Це не працює, — сказала Емма. Її вогники почали плавити весь лід навколо, і краплі води зі стелі утворили на підлозі цілу калюжу.
— Зроби ще жаркіше, — сказав я. — Я дещо придумав.
Емма глибоко вдихнула, напружилась, і її полум’я піднялося трохи вище.
— Коли я скажу, — прошепотів я, — ти біжиш туди, а я сюди.
Порожняк видав пронизливий крик та побіг на нас. Я гукнув: — ДАВАЙ! — і Емма стрибнула праворуч, а я ліворуч. Язики порожняка просвистіли в нас над головами, а я продовжував бігти, поки не дістався кутка. Порожняк хотів круто розвернутись та кинутися за мною, але послизнувся в калюжі та впав, після чого закричав і спробував дістати мене язиками. Та один із них заплутався в арматурі металевої полиці попід стіною. При спробі звільнитися порожняк завалив важку етажерку зі всіма її ящиками із замороженими продуктами собі на голову.
Я гукнув: — БІЖИ! — і за мить ми з Еммою зустрілися вже коло дверей, які я відразу ж відчинив, а ще за мить ми вискочили в коридор та зачинили їх за собою.
— Замикай! — вигукнула Емма. — Де той ключ?
