— Вона стане ще вищою, якщо ви спробуєте не заплатити, — обізвався Джексон. Він стояв біля їхньої машини, притулившись до дверцят та засунувши великі пальці своїх рук під ремінь кобури. Він оглянув нас від верху до низу, і, здавалося, це видовище його не насторожило. Натомість його губи розпливлися в жирній усмішці: — Як щодо їхнього бабла і тачки?! — кивнув він у бік гаража та продовжив: — Мені здається, я бачив одне з цих маляток у журналі.
Було видно, як мешканці маєтку «Фламінго», наче в сцені зі старого вестерну, спостерігають за подією крізь жалюзі.
— А йди-но до біса! — відказала на те Емма.
Тепер розтягнув губи й Дерріл.
— Благослови її боже — невже в неї є ротик?!
— Я нікому не дозволю ставитись до мене з неповагою, — розсердився Джексон. — А менш за все якійсь жінці.
— Менш за все, — погодився Дерріл. Він іще раз зневажливо пхекнув, потім дістав із кишені носову хустку та витер носа. — Звиняйте. — Він трохи відвернувся, затис пальцем одну ніздрю та, різко видихнувши, випустив під ноги невеличку чорну «шмарклю-ракету», де вона продовжувала парувати, пропалюючи маленьку діру в тротуарі.
Я почув, як Емма гучно ковтнула слину пересохлим горлом.
— Вау! — прошепотів Єнох поряд зі мною. Здається, він заздрив.
— Це огидна звичка, Дерріле, — обізвався Джексон.
— Це не звичка. Це фізична вада.
Емма зробила крок до чоловіків. Бронвін пішла слідом.
— Отже, у нього ядерний слиз, — коротко прокоментувала Емма, а потім звернулась до них: — А яке у вас дивне вміння — бути найбільшою на планеті діркою в сраці?
Дерріл вибухнув сміхом, а в Джексона усмішка зникла. Той відтулився від патрульної машини та розстебнув кобуру.
Емма та Бронвін зробили до них іще один крок.
— Я думаю, вони хочуть потанцювати, — сказав Дерріл. — Яку ти хочеш?
— Худішу, — відповів Джексон, витріщившись на Емму. — Мені подобається її рот.
І раптом дівчата зірвалися з місця та просто побігли на двох чоловіків. Джексон потягнувся за своїм стволом, та Емма, котра досі ховала свої розпечені до жару долоні за спиною, дугою викинула їх перед себе та вихопила в чоловіка зброю, коли він тільки її дістав.
Револьвер миттєво розплавився. Як і права рука Джексона. Він упав на землю, корчачись та виючи від болю.
Дерріл пірнув за патрульну машину. Перш ніж він устиг почати стрілянину, Бронвін плечем врізалась у водійські дверцята. Машина, вискнувши шинами по дорожньому покриттю, ковзнула боком, а потім перекинулась набік та впала дахом униз, придавивши собою чоловіка.
Уся сутичка тривала близько п’ятнадцяти секунд.
— Пресвята матір Мойсеєва! — почувся вигук Еделейда, і, озирнувшись, я побачив його на порозі бунгало.
Поттс, заходячись сміхом у своєму інвалідному візку, висловлював свій захват оплесками. Кількома дверима далі зі своєї кімнати визирнула якась жінка — напевне, баронеса, тому що на ній було блискуче плаття та довгі білі рукавички, — і вона проспівала: «Слава бо-о-о-о-о-о-о-о-о-о-огу!» — тремтячим вібрато.
— А-а… ой! — сказала Бронвін, заглядаючи під машину. — Вони мертві?
— Здається, так, — промовила Емма, несильно штовхнувши коротуна ногою.
Міс Біллі вийшла з-за сміттєвих баків у супроводі трьох її тремтячих пуделів.
— Був іще третій, — зауважила вона. — Маленький худючий хлопець.
— Гляньте, о-о-о-о-о-о-о-о-он! — проспівала баронеса.
Рукою в рукавичці вона показувала в напрямку петельного виходу. Ми почули дріботіння кроків по тротуару — третій чоловік вистрибнув зі своєї схованки та рвонув до виходу з петлі.
— СТІЙ! — закричала Емма та припустила слідом за ним.
Чувак один раз перелякано озирнувся, а потім, здається, прийняв рішення та, спинившись, витягнув револьвер із-за пояса і повернувся обличчям до нас.
— Шфитко на землю! — закричав він на нас. — І ни рухатись!
Ми підняли руки та зробили, як він просив. Краєчком ока я побачив, як міс Біллі діставала щось зі своєї сумочки.
— Біжіть сюди, ням-ням! — гукнула вона високим голосом, кличучи своїх собачок.
Чоловік озирнувся та навів на неї револьвер, але коли побачив її пуделів, то розсміявся.
— Ви збираїтись натравити на мени цю дрібноту? Ви фтратили розум, леді. А зара’ шфитко на землю, он там, разом з иншими.
Міс Біллі підняла руки та попрямувала до нас, а її пуделі із дзявкотом стали рвати зубами пакетик із собачими ласощами.
Потім із великою обережністю той чоловік наблизився до нас, і руки в нього трусилися від адреналіну. Він бачив, що ми зробили з його друзями, і видно було, що він був готовий зробити з нами ще гірше.
— Я хочу ключі он від того автомобіля, — сказав він. — Киньти їх мині.
Єнох дістав ключі з кишені та кинув. Вони приземлились на тротуар коло ніг чоловіка.
— Добри. А зара’ я забиру ваші гроші.
Думки в моїй голові скажено метались, наче в пастці, намагаючись винайти спосіб виплутатись нам із цієї ситуації. От якби ми змогли якось обдурити його, підманути поближче, а потім на нього скочили б усі разом. Але ні. Він бачив, що сталося з його друзями, коли ті дозволили дівчатам до них наблизитись, і він не збирався повторювати їхню помилку.
