— Дуже люб’язно з вашого боку, сер. Я би взявся за цю справу, але не можу обіцяти, що виграю. Шанси в «бакара» більші, ніж у «trente-et-quarante»[65], особливо при невеликих ставках — але можу потрапити в чорну смугу й загубити все. А тут відбуватиметься солідна гра — почнеться десь із півмільйона, не менше.
Крижаний погляд змусив Бонда осіктися. Все це було відомо М.; він не гірше Бонда знав, які шанси в «бакара». Така у нього була робота — оцінювати шанси на успіх і, знаючи можливості своїх людей, визначати шанси в операції свої та опонента. Бонд уже пожалкував, що поділився зі шефом побоюваннями.
— Йому теж може не поталанити, — зауважив М. — У вашому розпорядженні буде достатній капітал. Під двадцять п’ять мільйонів, як і в супротивника. Ми відправимо вас з десятьма і надішлемо ще десять, коли ви оглянетесь. Іще п’ять можете виграти самі, — він посміхнувся. — Поїдьте заздалегідь до початку великої гри, розімніться. Поговоріть із К’ю щодо готелю, квитків та обладнання, яке може знадобитися. Скарбник видасть кошти. Я попрошу Друге бюро підтримати нас. Це їхня територія, і будемо сподіватися, що вони не здіймуть бучу. Спробую переконати надати нам Матіса. Здається, ви добре з ним спрацювались у Монте-Карло. Я також повідомлю Вашингтон, оскільки це стосується НАТО. ЦРУ має кілька надійних хлопців у Фонтенбло[66] та в об’єднаній розвідці. Що ще?
Бонд похитав головою.
— Звісно, я радо попрацюю з Матісом, сер.
— Добре, спробуємо. Подбайте про перемогу. Ми виглядатимемо дурнями, якщо схибимо. І не ловіть ґав. Збоку це виглядає як розвага, але насправді не все так райдужно. Ле Шифр — небезпечний супротивник. Що ж, щасти вам.
— Дякую, сер, — відповів Бонд і попрямував до дверей.
— Хвилинку!
Бонд зупинився.
— Гадаю, вас треба підстрахувати. Дві голови краще, ніж одна. До того ж вам знадобиться зв’язковий. Я подумаю над цим. Із вами зв’яжуться в Руаялі. Хвилюватися не слід. Це буде надійна людина.
Бонд краще працював сам один, але з М. сперечатися було не варто. Бонд вийшов із кабінету, сподіваючись, що йому надішлють перевіреного агента, який не страждатиме дурістю або, що гірше, честолюбством.
Деякі з цих подій двотижневої давнини промайнули в пам’яті Джеймса Бонда, коли прокинувся в номері готелю «Сплендід».
Він дістався Руаяль-лез-О два дні тому саме перед обідом. Жодних спроб зв’язатися з ним ніхто не робив, і коли він написав у книзі реєстрації «Джеймс Бонд, Порт-Марія, Ямайка», це не викликало й найменшого зацікавлення в очах консьєржа.
Здається, М. не дуже переймався прикриттям.
— На момент, коли ви з Ле Шифром вмоститеся за гральним столом, легенда у вас уже має бути, — наказав М. — Але виберіть щось таке, аби не надто виділятися з публіки.
Бонд добре знав Ямайку, тому попросив тримати зв’язок через Кінгстон, видаючи себе за багатого ямайського плантатора, батько якого заробив капітал на тютюні й цукрі, а син марнотратить його на біржі та в казино. Якщо хтось зацікавиться деталями, він відішле того до Чарльза ДаСільва з «Каффері», що в Кінгстоні, свого повіреного. А Чарльз підтвердить легенду.
Наступних два вечори та більшу частину ночі Бонд провів у казино, граючи в рулетку з рівними шансами за складною системою збільшення ставок. Якщо сповіщали про великий банк в «залізку», то неодмінно приєднувався. Коли програвав, ставив ще раз і відмовлявся продовжувати, програвавши удруге.
Таким чином він заробив три мільйони франків, надаючи собі змогу потренувати витримку і так зване «чуття гри». Вивчив географію казино й міцно тримав картинку в пам’яті. А найголовніше, він отримав змогу поспостерігати за Ле Шифром за різними столами й із жалем констатував, що той грає бездоганно і йому щастить.
Бонд любив ситно поснідати. Прийнявши холодний душ, він влаштувався за писемним бюро перед вікном. Милувався чудовим ранком та випив півпінти[68] охолодженого апельсинового соку, з’їв яєчню з трьох яєць із беконом і закінчив сніданок подвійною кавою без цукру. Потім запалив першу за день цигарку зі суміші балканського й турецького тютюну, виготовлену за особливим замовленням у фірмі «Морландз», що на Гросвенор-стрит, і спостерігав за лінивими хвилями, котрі лизали берег довгого пляжу. Рибальські човни з Дьєппа, витягнувшись у лінію на горизонті, маячіли у синьому червневому серпанку в супроводі зграї сріблявих чайок.
Телефонний дзвінок перервав його роздуми. Консьєрж повідомив, що директор компанії «Радіо Стентор» чекає на нього у вестибюлі зі замовленим у Парижі радіоприймачем.
— Саме вчасно, — відповів Бонд. — Запросіть його піднятися.
Таке прикриття використало Друге бюро для свого зв’язкового, надісланого для співпраці з Бондом. Бонд в очікуванні дивився на двері, сподіваючись, що радіоди-ректором виявиться Матіс.
Коли у дверях постав Матіс — респектабельний бізнесмен з великою прямокутною коробкою, яку тримав за шкіряні рукоятки, — Бонд широко усміхнувся і сердечно б обійняв Матіса, якби той раптом не нахмурився і не підняв застережливо вільну руку, обережно зачиняючи за собою двері.
