— Я щойно прибув з Парижа, месьє, і це радіоприймач, який ви замовили — п’ятиламповий, супергет[69] — здається, саме так це зветься англійською. Зможете ловити з Руаяля майже всі європейські столиці. Тут у радіусі сорока миль нема жодної гори.
— Виглядає чудово, — зауважив Бонд, піднімаючи брови на знак здивування такою таємничістю.
Не звертаючи уваги, Матіс поставив розпакований радіоприймач на підлогу поруч з вимкненим електрокаміном.
— Початок дванадцятої, — мовив, — зараз із Риму мають передавати на середніх хвилях «Compagnons de la Chanson[70]». Вони гастролюють Європою. Подивимось, який прийом тут. Заодно й апарат перевіримо, — підморгнув Матіс.
Бонд побачив, що той до упору повернув ручку гучності; засвітилася червона лампочка — індикатор довгих хвиль, але приймач мовчав.
Матіс підкрутив щось на задній стінці, й невеличка кімната раптом наповнилася статичним шумом радіоперешкод. Матіс кілька секунд схвально поглядав на апарат, потім вимкнув його і голосом, повним тривоги, сказав:
— Дорогий месьє... Вибачте щиро... Поганий прийом... — і покрутив ручку налаштування. Після кількох спроб із динаміків полилася мелодійна французька пісня. Матіс підвівся, наблизився до Бонда, поплескав того по спині й стиснув руку так сильно, що хруснули пальці.
Бонд посміхнувся.
— Що в біса це означає? — запитав.
— Мій любий друже, — радісно повідомив Матіс, — тебе розкрито на всі сто. Там нагорі, — він показав пальцем на стелю, — зараз перебуває або месьє Мюнц, або його псевдодружина, начебто прикута до ліжка грипом, і він чи вона повністю оглухлі та, сподіваюсь, у сильному розпачі, — задоволено посміхнувся Матіс, побачивши недовірливо-похмурий вираз Бонда.
Сівши на ліжко, Матіс нігтем великого пальця розпечатав пачку «капораль». Бонд чекав.
Задоволений враженням, яке його слова справили на Бонда, Матіс заговорив серйозно.
— Як це сталося, не знаю. Думаю, вони сіли тобі на хвіст за кілька днів до твого приїзду. Підготувалися ґрунтовно. Поверхом вище живе подружжя Мюнців. Він — німець, вона — звідкілясь із Центральної Європи, можливо чешка. Це — старомодний готель, за електрокамінами є димарі, якими давно не користуються. А тут, — він показав на стіну кількома дюймами вище каміна, — розміщений потужний радіомікрофон. Дроти тягнуться по димареві до електрокаміна Мюнців, де встановлено підсилювач. У кімнаті є записувальний пристрій і пара навушників, через які Мюнци слухають по черзі. Саме тому мадам Мюнц хворіє і через це харчується тільки в ліжку, а месьє Мюнц має невідривно перебувати біля дружини, замість того, щоб насолоджуватися сонцем і азартними іграми на цьому чудовому курорті.
— Дещо з цього зуміли дізнатися, бо, з одного боку, ми, французи, неймовірно розумні. Ну, а все інше — після того, як розгвинтили камін за кілька годин до твого приїзду.
Бонд недовірливо наблизився і оглянув болти, що прикріплювали панель до стіни. У пазах виявилися свіжі подряпини.
— А зараз ще трохи поклеїмо дурня, — мовив Матіс, підійшов до приймача, який транслював присутнім на обох поверхах слухачам мелодійні пісні, й вимкнув його.
— Сподіваюся, месьє задоволений? — спитав. — Ви помітили, який чіткий звук? Хіба це не чудовий ансамбль? — він зробив рукою широкий жест і скинув брови.
— О, вони просто чарівні, — підтвердив Бонд. — Я бажав би дослухати програму до кінця, — він посміхнувся при думці про роздратовані погляди, якими, ймовірно, зараз обмінюється подружжя Мюнців. — А апарат просто чудовий. Саме такий я шукав, щоби забрати на Ямайку.
Матіс саркастично посміхнувся і налаштував приймач на концерт із Риму.
— Ох ця твоя Ямайка... — він знову присів на ліжко.
Бонд кинув похмурий погляд.
— Що ж, не будемо плакати над розлитим молоком, — мовив. — Ніхто не очікував, що легенда протримається довго, але мене тривожить, як швидко вони нас розкусили.
Він перебрав у голові можливі варіанти. Чи могли росіяни зламати наші коди? Якщо це сталося, можна пакувати валізи та їхати додому. Тепер він і вся операція були як на долоні.
Матіс немов прочитав його думки.
— Це не могло статися через шифри, — сказав. — У будь-якому разі ми негайно повідомили Лондон, спричинивши справжній переполох, — він посміхнувся з єхидством давнього товариського суперництва. — А тепер — до справи, поки наші чудові «компаньйони» не видихнулися.
— По-перше, — він глибоко затягнувся «капоралем», — ти будеш задоволений своїм Номером Два. Вона — справжня красуня.
