— Зброю я віддав Матісу, і він забрав її зі собою, — сказав Лейтер. — Ваша вистава спантеличила його не менше, ніж нас. Коли це сталося, він зі своїми людьми перебував позаду натовпу, тому охоронцеві Ле Шифра вдалось утекти без особливих зусиль. Можете уявити, як вони картали себе, коли побачили тростину! Матіс дав мені кулю, щоб показати, чого ви уникнули. Головка кулі має хрестоподібний надпил, як у кулі «дум-дум». Вас би розірвало на шматки. Але повісити це на Ле Шифра неможливо. Той кульгавий прийшов сам. Матіс віднайшов реєстраційну картку. Звісно, надана у ній інформація виявилася брехнею. Він отримав дозвіл пронести тростину, оскільки пред’явив посвідчення інваліда війни. Ці люди серйозно підготувались. Із тростини зняли відбитки пальців і беленографом[144] відправили до Парижа, отже, назавтра у нас буде більше інформації, — Фелікс Лейтер вибив з пачки нову сигарету. — Як там не є, але добре те, що добре закінчується. Наостанок ви знатно вительбушили Ле Шифра, хоча, маю визнати, якогось моменту я перенервувався. Гадаю, ви також.
Бонд посміхнувся.
— Той конверт — найчарівніше, що зі мною траплялось. Я думав, мені кінець. Чесно кажучи, неприємне відчуття. Таки правда, що друзі пізнаються в біді. Одного дня я вам віддячу.
Він підвівся.
— Я тільки зайду до готелю, щоби звільнитися від цього, — поплескав себе по кишені. — Нема бажання вештатися навкруги з цим смертним вироком. Упевнений, що Ле Шифр не заспокоїться. А потім відсвяткуємо перемогу. Як вам мій план?
Бонд повернувся до Веспер. Відтоді, як закінчилася гра, дівчина не мовила ні слова.
— Може, вип’ємо перед сном по бокалу шампанського в нічному клубі? Називається «Галантний король». Туди можна дістатися через загальний зал. Клуб достатньо приємний.
— З радістю, — відповіла Веспер. — Поки ви віднесете свій виграш, я піду припудрю носика. Зустрінемось у вестибюлі.
— А щодо вас, Феліксе? — Бонд сподівався залишитися з дівчиною удвох.
Лейтер поглянув на нього й одразу все зрозумів.
— Я би краще трохи поспав до сніданку, — відізвався він. — День видався важким, і гадаю, що Париж завтра попросить мене зачистити все до кінця. Лишилися деякі «хвости», які треба підтягнути, але ви не переймайтеся. Це моя турбота. Я пройдуся з вами до готелю. Заразом відконвоюю галеон із золотом до порту.
Вони пішли вулицею, залитою місячним сяйвом. Обидва тримали пальці на курках. О третій годині ночі на вулицях зустрічалися люди, а перед будівлею казино було припарковано кілька автомобілів.
Прогулянка обійшлася без пригод.
У готелі Лейтер наполіг на тому, щоб супроводити Бонда до номера. Там було так, як Бонд його залишив шістьма годинами раніше.
— Жодного комітету з урочистої зустрічі, — зауважив Лейтер. — Але не вірю, що вони не вдадуться до останньої спроби. Може, краще скласти вам обом компанію?
— Вам насправді треба відпочити, — сказав Бонд. — За нас не турбуйтеся. Без грошей я їм не цікавий, а щодо чека, то зможу про нього подбати. Дякую за все, що ви для мене зробили. Сподіваюся, ми ще попрацюємо разом.
— Домовилися, — сказав Лейтер, — за умови, що ви, коли знадобиться, витягнете дев’ятку. А також прихопите зі собою Веспер, — додав сухо. Потім вийшов і зачинив за собою двері.
Бонд залишився наодинці з гостинністю свого номера.
Після гомінкого казино і напруженої тригодинної гри за великим столом він був радий залишитися на самоті й хоча б ненадовго побути в товаристві своїх піжам на ліжку та гребінців на туалетному столикові. Джеймс зайшов до туалетної кімнати, освіжив обличчя холодною водою та прополоскав рот їдким зубним еліксиром. Садна на потилиці й на правому плечі ще боліли. Він згадав, що двічі за день ледь уникнув загибелі, й ця думка його звеселила. Що далі — сидіти та чекати всю ніч на прихід незваних гостей, чи, може, Ле Шифр уже на шляху до Гавра або Бордо, куди спробує втекти подалі від очей та куль СМЕРШу.
Бонд стенув плечима. «Кожен день має досить своєї турботи[145]». Він подивився у дзеркало і запитав сам себе, наскільки міцні моральні засади Веспер. Джеймс жадав її холодного та гордовитого тіла. Бажав побачити сльози і бажання в байдужих очах, схопити чорне волосся і змусити гнучке тіло схилитися перед ним. Його очі звузилися, відбиток у свічаді набув хижого вигляду.
Відвернувшись, він витягнув з кишені чек на сорок мільйонів франків та згорнув його в кілька разів. Потім відчинив двері, визирнув назовні, перевірив коридор. Залишив двері відчиненими і напружив слух, щоб почути кроки або шум ліфта, тим часом узявся за діло, озброєний маленькою викруткою.
Через п’ять хвилин він критично поглянув на роботу, додав у портсигар свіжих сигарет, зачинив і замкнув двері, пройшов коридором, вестибюлем й опинився на вулиці, залитій місячним сяйвом.
