Тієї весни ми з татом залатали діру, яку я пробив у стіні сараю. Влітку я працював у будівельній фірмі Крамера — переважно в офісі, через свою руку, але також провів чимало часу в касці, вивчаючи все про бетон. Повно інформації є на старому доброму ютубі, але коли на тебе чекає важлива робота, немає кращого за практичний досвід.
За два тижні до того, як я мав їхати на перший семестр у Нью-Йоркському університеті, ми з татом поклали сталеві листи на колодязь. За тиждень до мого від’їзду залили бетоном їх і підлогу сараю. Поки бетон ще був вологий, я заохотив Радар зробити в ньому відбитки лап.
Хочу вам зізнатись: я запечатував колодязь сталлю й сімома дюймами бетону з болем у серці. Унизу був світ, повний магії і людей, яких я любив. Особливо одну людину. Поки бетон повільно плинув з бетономішалки, яку я позичив на фірмі для цієї роботи, я все згадував, як Лія стояла на сходах, оголивши меч і розставивши ноги в бойовій стійці. І про те, як вона розрізала свій запечатаний рот, щоб вигукнути братове ім’я.
Та ні, я щойно вам збрехав. Моє серце не просто боліло — воно кричало
Я зробив це, бо мусив. Тато це розумів.
Ви питаєте, чи бачу я сни? Аякже. Інколи — про тварюку, яка вилізла з колодязя, і тоді я прокидаюсь, затискаючи рот руками, щоб заглушити крик. Але з роками ці жахіття приходять у мої сни дедалі рідше. Тепер частіше сниться поле, вкрите маками. Сниться «червона надія».
Ми зробили правильно, я знаю. Єдино можливим чином. Тато й досі наглядає за будинком на вулиці Платановій, 1. Я часто приїжджаю додому і теж не спускаю з нього ока. І врешті я повернусь у Сентрі назавжди. Можливо, одружусь, і якщо в мене будуть діти, будинок на пагорбі дістанеться їм. А поки вони будуть маленькі й зустрічатимуться в житті лише з дивами, читатиму їм старі казки, що починаються словами: «Колись давно-давно…»
Я не думаю, що зміг би написати цю книгу без допомоги Робін Ферт, моєї наукової помічниці. Про Емпіс (і Чарлі Ріда) вона знає більше, ніж я. Тому дякую їй, а також дякую моїй дружині Теббі, яка дарує мені час на цю шалену роботу й на мої божевільні фантазії. Дякую Чаку Веррілу та Ліз Даргансофф, моїм агентам. Дякую також Ґабріелю Родріґесу та Ніколя Делорту, які прикрасили мою історію чудовими ілюстраціями і зробили її схожою на класичні таємничі та пригодницькі романи минулих часів, від «Острова скарбів» до «Дракули». Їхній дивовижний хист видно на початку кожного розділу. А ще хочу подякувати тобі, Постійний Читачу, за те, що вклав свій час і фантазію в мою казку. Сподіваюся, тобі сподобалась подорож до іншого світу.
І ще: мені приходили сповіщення від
Стівен Кінг — неймовірно популярний американський письменник, який може похизуватися тим, що майже кожен його твір стає літературною сенсацією та стовідсотковим бестселером. За п'ятдесят років творчої діяльності Кінга світ побачило безліч романів, наклади яких давно перетнули межу в третину мільярда примірників. Він володар численних престижних літературних нагород і має чималу армію шанувальників, яка незмінно поповнюється.
Сімнадцятирічний Чарлі Рід, який дитиною втратив матір, однак навчився давати собі раду, ще й доглядати батька- алкоголіка, порятував відлюдькуватого сусіда Говарда Боудітча та найнявся до нього на роботу. Там хлопець знайшов собі вірного друга — собаку Радар. І це була б звичайнісінька історія, якби не загадковий сарай біля будинку містера Боудітча, зсередини якого час від часу долинають дивні звуки... У який світ потрапить Чарлі через виявлений у сараї портал і проти якого зла йому доведеться боротися? Ідея цієї «казки», як і будь-якої іншої, напрочуд проста й очевидна: будь добрим і відважним, герою, любов здатна подолати все, навіть у найтемніші часи...