– А крильця у вас іще не виросли, пане ідеалісте?! Коли вже ви спуститеся на землю, почепите свого німба на цвях і навчитеся грати з цими молодчиками в їхню гру?
– Ви п'яний, Расселе. Коли проспитеся, тоді поговоримо.
Стренд поволі поклав трубку, його морозило. Здавалося, за день
промерзли всі його кістки. Він пішов до ванної, пустив гарячу воду й почав роздягатися, з приємністю вдихаючи пару. У двері подзвонили, Стренд закрутив воду, накинув халат і босоніж вийшов до передпокою. За порогом стояв доктор Філіпс із чорним саквояжем у руці.
– Ви не проти, якщо я увійду, містере Стренд?
Алленові здалося, ніби лікар боїться, що двері раптом зачиняться перед його носом, і йому не терпиться переступити через поріг.
– Прошу.
Філіпс увійшов, і Стренд причинив за ним двері.
– Сподіваюсь, я вас не дуже потурбував? – запитав Філіпс, – Кілька хвилин тому мені подзвонив містер Бебкок і сказав, що вас треба оглянути.
– Навіщо?
– Можна скинути пальто?
– Звичайно. Бебкок пояснив причину?
– Сказав, що його непокоїть ваше здоров'я. Мовляв, у вас поганий вигляд, – говорив Філіпс, поки Стренд допомагав йому скинути пальто. – Він розповів мені про вашу історію з серцем, і, якщо ви не проти, я хотів би оглянути вас. – Лікар скоса подивився на Стренда. – Сказати правду, ваш вигляд – це ще не все. Я знаю, що у вас був стрес, і…
– Кілька останніх ночей я погано спав, – різко кинув Стренд. – Ото й усе.
Він знав одне: хай там що, а в лікарню він не ляже.
Доктор Філіпс дістав із саквояжа стетоскоп і прилад, який Стрендові був уже добре знайомий, – ним міряли кров'яний тиск.
– Ми не могли б сісти до столу? – спитав Філіпс таким тоном, яким зубний лікар запевняє пацієнта, що видалити зубний нерв – це зовсім не боляче. – І ще якби ви зняли халат…
Стренд кинув халат на стілець. На ньому були труси, і вій не почував себе так по-дурному, як почував би, якби довелося сидіти голим у власній вітальні.
– Ожирінням ви не страждаєте, – сухо мовив Філіпс, приклавши Алленові до грудей холодний стетоскоп. Команди були йому теж знайомі: «Покашляйте!.. Не дихайте!.. Дихайте. глибоко!.. Видихайте поволі!..» Крім цих коротких команд, Філіпс нічого не казав. Послухавши груди, він перейшов до спини. Тоді обгорнув руку пацієнта гумовою стрічкою тонометра, покачав грушу й почав випускати повітря, уважно стежачи за ртутним стовпчиком. Потім повторив те саме ще раз. «Твоє життя залежить від гумової груші, – подумав Стренд, дивлячись на стурбоване обличчя лікаря. – Або від тоненького ртутного стовпчика, такого рухливого й ненадійного…»
Закінчивши, Філіпс довго мовчав – аж поки сховав тонометр до саквояжа. Тремтячи, Стренд знову накинув халат.
– Містере Стренд, – сказав Філіпс, – боюся, містер Бебкок непоганий діагностик. Дихання у вас поверхове, а в легенях якісь підозрілі звуки. Серце б'ється неритмічно, одначе це ще не найгірше. У вас дуже високий кров'яний тиск. Ви не пам'ятаєте, який він був, коли вас виписували з лікарні?
– Напевне не пам'ятаю. Лікар казав, що підвищений, але в межах норми.
– Боюся, тепер він уже вийшов за межі норми. Ви що-небудь приймаєте, щоб його збити?
– Ні.
Філіпс кивнув головою.
– Приходьте завтра вранці до мене в ізолятор, я дам вам таблетки. Вони допоможуть. Однієї на день буде досить. – Він сунув руку в саквояж і дістав пляшечку. – Це – щоб ви краще спали. Не бійтеся, не наркотик.
– У своєму віці я вже не боюся приохотитись до наркотиків, – відповів Стренд.
– Наркоманія вражає не тільки підлітків, містере Стренд, – холодно сказав Філіпс. – У ваших легенях уже є рідина…
– Дивно, що я досі живий, еге ж? – мовив Стренд, удаючи, ніби здивований виявленими в своєму непокірному організмі порушеннями.
– Прогулянки вам не завадять. Навіть більше – я їх рекомендую. Але варто зачекати, поки потепліє. Я пропишу вам також сечогінне. Я не хочу вас лякати. Стан у вас значно кращий проти того, що, як розповідав мені містер Бебкок, був. Я маю на увазі ваш серцевий напад. Але емоції, стрес, про який я згадував, у таких випадках грають велику роль. Якщо можете, сприймайте все простіше, дуже вам раджу.
– Що ж мені робити, коли я бачу, як учень із мого корпусу доганяє з ножем у руках іншого учня? Сісти і грати на флейті?!
– Я розумію вас, – відповів Філіпс на спалах злості в голосі Стренда ще спокійнішим, ще лагіднішим, ніж досі, тоном. – Я знаю: бувають випадки, коли те, що радить лікар, видається безглуздям. У мене самого здоров'я не дуже міцне, і я даю собі поради, що їх і не думаю виконувати. І все ж таки, якщо зможете, не беріть своїх турбот так близько до серця.
– І як ви себе почуваєте, коли не берете своїх турбот близько до серця?
Філіпс сумно всміхнувся:
– Жахливо!
