Я прочитав протокол. Знайшов у ньому кілька малих поправок.
Загальне ж враження було те саме. Але я був настільки зморений, що не мав сили продовжувати боротьбу. Врешті, то були дрібниці без якогось значення. Я підписав.
Коли я повертаюся подумки до того часу, й до того, що настало пізніше, то дивуюся, скільки було витрачено енергії на нервову боротьбу за вірність протоколу. Через декілька місяців звинувачуваних уже примушували вигадувати легенди, що не мали найменшого стосунку до реальності — й майже всі уступали фізичному натискові.
Боротьба за коректність протоколу була розкішшю, яку могли собі дозволити як я, так і слідчий, на початку періоду «великої чистки» ще перед масовими арештами.
Наступного дня мене викликав Азак.
— Як довго ще будете так чинити, Олександре Семеновичу?
Хотіли конкретних фактів — ми їх вам дали. Дружба з троцькістським агентом Плачеком виявила ваше справжне обличчя. Навіщо ви зараз чините безнадійні спроби приховати свою вину?
— Громадянине капітане, я повідомив про Плачека все в моїх протоколах. Мені нема чого додати.
— Чому ви одразу не повідомили про ту розмову? Чому не донесли нам про те, що в Харкові знаходиться агент «Четвертого Інтернаціоналу»?
— Плачек не є політичним агентом, він аполітичний жартівник.
— Цього ви нам не втовкмачите. Якщо він не знається на політиці й тільки так собі плеще язиком, то чому вихваляв «Четвертий Інтернаціонал», а не Перший і не Другий?
Я не знайшов що на це відповісти — Найгіршим проти вас доказом є те, що ви не донесли, і тим самим дали можливість ворогові втекти.
— Я розмовляв про це з Комаровим. Він наш партійний секретар і він повинен написати рапорт. Він його й написав.
— Комаров є таким же підлим троцькістом, як і ви! І до нього дійде черга, і дуже швидко. Але щось не видно, що ви це розумієте.
Ми дозволяємо нашим пташкам жити деякий час на свободі. Все одно їм не вирватися з наших тенет.
Я хотів сказати: «Плачек вирвався», — але опанував себе.
— Тепер поставимо проти вас свідків. Очні ставки вам покажуть, що відпиратися далі нема сенсу. І чим швидше ви це зрозумієте, тим краще для вас, бо ще маєте шанс вийти зі свого становища без втрат. Якщо ж будете продовжувати боротьбу, то ми будемо змушені вжити до вас найсуворіших репресій.
Він звелів мені відповідати.
Те, що сказав капітан про Комарова, занепокоїло мене до глибини душі. Невже Комаров був таємним опозиціонером? Він був людиною м’якою, дуже справедливою і людяною. Сталіністи по крові не ведуть себе так, як він. Він не був кар’єристом і не належав до тих, хто, переслідуючи інших, дряпається нагору. Може, Азак мав рацію, може, Комаров у глибині душі був налаштований опозиційно?
…Я відразу пригадав одну з розмов із Комаровим, що відбулася в нього вдома в скромно, по-студентськи, умебльованій кімнаті.
Я сидів у кріслі, що хиталося піді мною, а він сидів на ліжкові й розповідав про колективізацію:
— Були то тяжкі часи, Алексе, то була війна з куркулями. Двічі в мене стріляли на селі, один раз я був поранений. 1932 рік я ніколи не забуду. В усіх халупах лежали люди, опухлі з голоду. Щоденно «швидка допомога» вивозила багато померлих; незважаючи на це, ми повинні були збирати на селі хліб, де люди вже самі нічого не мали.
Мусили виконувати план. Мій напарник не витримав, бо мав слабкі нерви. Якось сказав мені: «Петю, чи дійсно Сталін має рацію, якщо такі наслідки його політики?» Я дуже обурився і вчинив йому рознос з приводу тієї сповіді. Наступного дня він прийшов до мене й вибачився, виправдовуючись тим, що його нерви здали. Я прийняв його вибачення і не згадував про той випадок більше ніколи.
Тепер я думав про ту розмову. Може, Комаров хотів мене випробувати? Можливо, свої власні думки він приписав приятелеві?
Може, хотів побачити, чи знайде в мене симпатію до опозиційної сповіді? Може, в глибині серця він, так само як і я, не схвалював аграрну політику диктатора?
Я провів у Росії вже сім років, але вперше знайшов у російському комуністі прояв критичної позиції. Звичайно, всі інші боронили партійну політику безкомпромісно, а я завжди думав, що вони говорили те, що думали.
Пізніше, у в’язницях, я мав розмови з багатьма російськими партійцями. Не знаю серед них жодного, хто боронив би сталінську політику на селі, форсовану колективізацію та розкуркулення.
Та політика послабила головну продуктивну силу країни — землеробство. Понад одинадцять мільйонів селян загинуло з голоду, мав місце суцільний падіж худоби. Ці факти були відомі кожному партійцеві в Радянському Союзі. Всі, однак, мовчали та славили вождя.
Тільки найближчі приятелі довіряли один одному, але й те припинилося з початком великих процесів.
Імовірно, Комаров, дійсно, був таємним опозиціонером і в тій розмові хотів мене «завербувати» в гебістському розумінні цього слова.
