— Доки ви будете нам доводити, що чорне то є біле? Як довго будете замикатися? Чи збираєтеся заперечувати очевидні факти, які всі вже визнали? Плачек з безприкладним нахабством агітував в інституті за «Четвертий Інтернаціонал»! Чи наважитесь це заперечувати? Маємо в тому чотирьох свідків. Можемо організувати з ними очну ставку!
— Плачек є блазнем, а не політичною людиною. Був він тут кілька днів і в приватних розмовах говорив дурниці, наслідки яких сам не міг передбачити. Він чудовий фізик, і тому ми його запросили на тиждень із-за кордону. Політично його не можна брати до уваги. З нього такий же таємний агент «Четвертого Інтернаціоналу», як з мене акробат. Якби ви з ним поговорили, то це стало б для вас так само ясно, як і для мене.
— Ми розглянули справу Плачека з усіх боків. Ви зображуєте всіх провокаторів, яких засилають до нашої країни, як невинних тріпачів або блазнів. Цей трюк не пройде. Ми знайдемо контрреволюціонерів під будь-якою личиною.
…Справа Плачека може фігурувати в шкільних підручниках як приклад того, яку небезпеку може спричинити людський гумор у країні тотальної диктатури. Плачек був добрим фізиком. Фізикитеоретики мали його за експериментатора, експериментатори ж вважали його теоретиком. Насправді ж він знаходився десь посередині.
Мав за собою кілька гарних робіт на тему ефекту Рамана та розсіювання променів, але його внесок у розвиток сучасної фізики полягав у іншому. Він був комівояжером теоретичної фізики. Походив із багатої родини, і це дозволяло йому ніде не працювати. Він мандрував від одного великого фізика до другого, провів декілька тижнів у Нільса Бора в Копенгагені, а потім деякий час у Фермі в Римі.
Його любили за веселу вдачу. Він розповідав смішні анекдоти та абсурдні історії. Ми умовляли його покінчити з кочовим життям, і він навіть погодився прийняти запрошення єврейського університету в Єрусалимі. Але то був лише експеримент, що не міг скінчитися успіхом. Плачек був виліплений не з тієї глини, з якої роблять професорів. Уже у своїй першій лекцій він визнав за необхідне довести до відома аудиторії, що євреї не є, власне, народом, єврейська мова то ніяка не мова, а те, що дітям на вулицях Єрусалима якось удається порозумітися між собою, є чистісіньким дивом, можливим тільки на святій землі. Неважко уявити, який ефект викликали його одкровення серед громадськості. Плачек витримав там лише рік, а потім спакував свою валізу й знов почав мандрувати. Він повернувся до Німеччини, де зробив кілька образливих зауважень стосовно Гітлера, і запропонував своїм приятелям-фізикам, аби вони відправили того чоловіка до його гірськоавстрійської вітчизни. Гітлер тоді вже був фюрером і рейхсканцлером. Подібні вибрики вже були небезпечними для життя. Його приятелі були дуже задоволені, коли він виїхав. У нас у Харкові він був декілька разів. Нашу країну іменував борделем, а мене директором борделю. Останній раз я зустрів його в грудні 1936 року в Москві. Я жив тоді в готелі «Москва». Він зателефонував до мене й ми стали домовлятись про зустріч.
— Так де зустрінемось? — запитав я.
— На великій вулиці, названій ім’ям того ренегата.
У Москві є вулиця Большая Дімітровка. Вона називалася так і до революції і та назва ніяк не стосувалася Георгія Димітрова, героя лейпцигського процесу й голови Комінтерну. Плачек був щиро захоплений героїчною поведінкою Димітрова на Лейпцігському процесі, де його звинувачували в зраді батьківщини, і жартома називав його ренегатом. Я розумів той жарт і не зважав на нього, але звідки можна знати, чи виявиться агент, що підслуховує кожну мою телефонну розмову, лібералом і чи зрозуміє він вірно жарти Плачека? Я з досадою кинув слухавку. Наступного дня, зустрівши Плачека, я зробив йому зауваження. Він сумно подивився на мене й промовив:
— Але ж, пане директоре борделю, чи не заразились ви тваринним браком почуття гумору, пануючим у сарматських низах? Ця країна сходить на пси. То видно вже по тобі. Рік тому ти ще був розумною людиною.
Я хутко відмовився від свого наміру наставити його на шлях розважливої поведінки. Він просто не розумів обставин нашого життя.
Він поїхав до Харкова, а я залишився в Москві. Я дозволив йому жити в моїй квартирі в Харкові. Повернувшись додому, я довідався про те, що він примудрився встругнути за час моєї відсутності.
