У розмові з Варварою та Мартіном Руеманами Плачек заявив, що «Третій Інтернаціонал» втратив сенс, оскільки Ленін перестав його пильнувати. Тому треба зосередити усі сили в «Четвертому Інтернаціоналі», організованому Троцьким. Варвара Руеман, як щира сталіністка, гостро й енергійно запротестувала. Плачек додав ще декілька політичних анекдотів, і вона розізлилась не на жарт. Мартін усе те слухав мовчки й тільки посміхався, бо не вважав, що варто сперечатися. Наступного дня Варвара геть усе чисто виклала партійному секретареві Комарову. Комаров був людиною розумною і з певністю можна сказати, що троцькістожером за будь-яку ціну він не був. Він не знав, що йому робити з цією заявою. Певно, хотів би про це взагалі нічого не чути. Мусив, однак, остерігатися, бо якщо Варвара про це все розповість комусь іншому і про її заяву довідається ДПУ, його притягнуть до відповідальності за замовчування інформації. Бездіяльність була небезпечною, він міг за це поплатитися партійним квитком, а можливо, й волею. З тяжким серцем він сів і написав рапорт до ДПУ.
ДПУ не мало щонайменшого наміру приймати якісь заходи стосовно Плачека. Він був іноземцем, запрошеним до країни на кілька лекцій, і через два тижні покинув Радянський Союз без будь-яких перешкод. Але вся ця історія могла бути використана проти мене. Матеріал проти мене збирався впродовж кількох років, але нічого конкретного в їхні руки не потрапило. А тим часом вони мали перед собою живого троцькіста, агента «Четвертого Інтернаціоналу», новітнього витвору Троцького, який преса з часу процесу Зінов’єва зображала як контрреволюційний осередок саботажу й шпигунства проти Радянського Союзу. І той троцькіст був приятелем Вайсберга і мешкав у його квартирі!
Я відразу відчув небезпеку, що мені загрожувала. Гукнув Плачека й сказав йому:
— Дорогенький мій, я не хочу робити тобі ніяких зауважень. Ти просто не розумієш атмосфери, в якій з минулого року ми мусимо тут жити. Втокмачити це тобі — безнадійна справа. Я мушу з тобою розлучитись, бо інакше наражу себе на смертельну небезпеку. Ти не повинен в мене жити.
Я пішов до канцелярії інституту і попросив для Плачека окрему кімнату в будинку для гостей. Того ж самого дня він перебрався. Справа тим самим для мене була вичерпана. Для мене, але не для ДПУ. Нарешті знайшовся об’єктивний факт. Подібні об’єктивні факти були настільки рідкісними, що на цей належало хукати й дмухати. Більшість звинувачень ґрунтувалась на вигаданих зізнаннях одних звинувачуваних проти інших. Вигадувались розмови, яких ніколи не було, компонувалися факти, що не мали жодного зв’язку з дійсністю. Однак, розмова між Варварою Руеман та Плачеком таки мала місце в дійсності.
Однак мене при ній не було. Був я тоді від Харкова за 800 кілометрів. До того ж зміст тієї розмови в розумінні радянського карного кодексу не давав матерілу для переслідувань. Плачек викладав свої політичні погляди, які не узгоджувалися з пануючою лінією партійного керівництва. Якби він був комуністом — його можна було б виключити з партії. Що в даному разі було робити тут ДПУ?
Де тут була фактична зрада держави? А що я мав з цим усім спільного? Займав велике помешкання і тому в багатьох випадках інститут забов’язував мене пускати на постій закордонних гостей. Чи повинен я був відповідати за їхні політичні погляди? Кілька років тому було запрошено на конференцію італійського фізика Разетті, члена Великої фашистської ради в Римі. Якби він прибув до Харкова. то, напевно, ночував би в мене. Чи став би я від того агентом Муссоліні?
Та ніхто в Радянському Союзі в той час не міркував таким чином.
Ні слідча влада, ні прокуратура не були зацікавлені в тому, аби викривати справжніх державних злочинців, чи справжню небезпеку, що загрожує державі. Більшість розмов, які слідство інкримінувало восьми мільйонам арештованих, ніколи не мали місця. Якби, однак, факти мали місце, то вони ні в якому разі не могли слугувати головною підставою для звинувачення в зраді. Проте, такі буржуазні тонкощі розуміння права трактувалися в Радянському Союзі як «гнилий лібералізм».
Для слідчого ж справа була ясного. Плачек був агентом «Четвертого Інтернаціоналу». «Правда» повідомляла, що «Четвертий Інтернаціонал» є організацією, що засилає до Радянського Союзу шпигунів і саботажників за дорученням капіталістичних генеральних штабів. Плачек ночував у Вайсберга. Отже, виходить, що Вайсберг є шпигуном і саботажником. До цього місця все було зрозумілим.
Бракувало тільки визнання самим Вайсбергом своєї провини. Завданням слідства було схилити його до цього.
Дарма я намагався втлумачити слідчому, що Плачек сам усерйоз не сприймав того, що говорив, і що було б смішно, якби органи радянської влади звертали на це увагу.
— Ви маєте зрозуміти, що Плачек виховався в краях, де поняття політичної відповідальності в радянському розумінні не існує.
В розмовах він говорить те, що слина принесе йому на язик, а тижнем пізніше може говорити зовсім протилежне. Він знає, що через свої розмови не ризикує ні волею, ні посадою.
