трохи маргарину, мармеладу, риби й так далі. Решту часу кооперативні магазини являли собою дуже сумне видовище. На вітринах запилений, засиджений мухами портрет Сталіна. Всередині — брудні та порожні прилавки, до яких тулилися десятки згорблених жінок, щоб узяти додому скупий хлібний раціон і трохи капусти. Було це втіленням злиднів і розпачу. Американська та європейська преса втратили весь запас слів для характеристики російської економічної ситуації: заробітки збільшились, офіційні ціни в кооперативах лишилися без змін. Той факт, що нічого не можна було купити, залишався прихованим перед очима зарубіжних спостерігачів штучною системою превілейованих магазинів. Рожанський, мабуть, мав рацію: можливо, карткова система слугувала лише для маскування тих фактів і, з цим я погоджувався.
— Товаришу Рожанський, чи варто було дезорганізовувати наше господарство заради закордонної пропаганди? Система подвійних цін спотворила всі ринкові стосунки між державними фабриками, трестами, розподільчими органами і так далі. Я міг би дещо про це розповісти як керівник будівництва. Все, що можна було придбати в держави за твердими цінами, коштувало фантастично дешево. Кожен намагався щось собі з цього увірвати. В результаті потрібен був наказ самого Народного комісара на отримання кожного двигуна, кожного станка, кожного трансформатора. Все це призвело до безглуздої централізації в господарстві й перевантаження керівництва.
Звідки Орджонікідзе чи П’ятакову було знати, кому більше потрібні фрезерні станки: моїй станції чи якомусь машинобудівному заводу десь на Донбасі чи на Уралі? Я отримував фрезерні станки, бо був моторнішим за керівника будови на Уралі й зміг краще представити Народному комісаріату потреби свого підприємства. Інший того не зміг, хоч станків потребував дужче.
— Подібні речі неминучі в централізованій економіці.
— Ні, це не так. З ліквідацією системи подвійних цін і відновленням вільного ринку під державним контролем на продукти виробництва, а також на машини й сировину зібрана машина мусила дуже подорожчати, і я мусив би тричі подумати, перш ніж купувати її для свого інституту, якщо вже зовсім не міг без неї обійтись. Натомість ті фрезерні станки придбав би уральський завод, оскільки вони добре порахували б зиск, який дасть їм та дорога автоматична машина. Мій заклад мав би задовольнитися дешевшою машиною і це було б добре для народного господарства. До того ж в обох випадках ми дали б спокій Народному комісаріатові та й собі, зекономили б час для вирішення технічних проблем. Зараз же директори всіх великих заводів у країні та керівники будов разом із постачальниками підприємств місяцями сидять у Москві, щоб «вибити» для свого підприємства машини, інструмент та сировину. Люди з Владивостока їздять по шість разів на рік до Москви, двісті тисяч народу постійно сидить у Москві у відрядженні. Кошти на ці подорожі покриває держава. Система розподілу спонукає її до створення розподільчої бюрократії на кожному підприємстві і в кожній установі. Всього того можна уникнути, якщо впровадити розумні ціни та вільний державний ринок.
— Все це є неважливим у порівнянні з іншими питаннями.
— Але ж, Рожанський, чому нас постійно обходить закордон?
Чи треба було руйнувати господарство лише для того, щоб за кордоном не довідалися про те, як у нас погано?
— Ідеться не лише про закордон. Хоч і це є набагато важливішим, аніж ви собі думаєте. В той час боротьба в Комінтерні ще відігравала велику роль. Наша лінія перемогла там завдяки тому, що ми мали успіхи в будівництві. Ми не перемогли б, якби європейські робітники довідалися, що будівництво оплачене голодною смертю мільйонів.
— Але ж ця голодна смерть не була неминучою. Катастрофа значною мірою якраз і сталася через цю систему фальшивих цін. Саме ці фальшиві ціни спонукали уряд відібрати в селян продукти їхньої тяжкої праці без оплати. Селянин же відповів на те так, як завжди відповідають на реквізиції: перестав працювати і на країну впала трагедія голоду. Тепер скажіть мені, де контрреволюція: правдиво вказати на дійсний стан речей чи довести країну до того стану?
Я з переляку замовк. У запалу дискусії я забув про те, де знаходжусь. Може, Рожанський провокатор?
— Олександре Семеновичу, те, що ви кажете є глибоко контрреволюційнuм. Добре, погодимося, що вождь зробив помилку, якої можна було уникнути. Чи повинні ми з цієї причини його дискредитувати та міняти керівництво державою? Чи нашим обов’язком є мовчати?
— Хіба я казав щось про зміну керівництва?
— Повторюю вам ще раз, карткова система слугувала приховуванню наших недоліків як від закордону так і — що важливіше — від власного народу.
— Як то від власного народу? Кожен чоловік сам докладно знає про те, голодує він, чи ні. І тут не допоможе ні преса, ні карткова система. Шлунок каже йому правду й коригує фальшиві повідомлення пленумів Центрального комітету.
— Помиляєтеся, Олександре Семеновичу. Факт сам по собі ще не є фактом для мільйонів. Він стає ним лише після офіційного проголошення. Ви не розумієте значення революційної пропаганди.
