Лекції Рожанського не минулися мені даремно. Він передбачив різні ситуації і навчив мене, які саме зізнання й коли треба давати: я мав казати, що ненавиджу Сталiна за те, що під його керівництвом у Радянському Союзі успішно будується соціалізм і тому боротися з радянською владою нелегальними засобами стало неможливо.
Отже, мої друзі в Німеччині та Австрії з правого крила опозиції, особливо Віллі Стейн і, звичайно, молодий «Гриша» «завербували» мене. Я, дійсно, зустрів Віллі Стейна в кафе у Празі, коли був у відпустці. Цю випадкову зустріч я навмисне зобразив як домовлену, на якій він дав мені інструкції щодо організації вбивства Сталіна та Ворошилова. Але тут я допустив суттєву хронологічну неузгодженість, яку також міг би використати в разі відмови від своїх «зізнань». Ця зустріч мала місце влітку 1935 року, тоді як, згідно з заявою Влаха, приготування до вбивства були зроблені ще в 1934 році.
Так, виконуючи інструкції мого шефа Віллі Стейна, я проінструктував декількох німецьких робітників поїхати на Кавказ та вбити Сталіна і Ворошилова, коли ті полюватимуть і випадково опиняться поза охороною ДПУ. Я намагався, щоб мої «зізнання» були якомога далі від змісту заяви Влаха та тих, хто її підписав, і це було нелегко зробити. Але ця заява дала мені можливість назвати людей в Радянському Союзі, яких я «завербував» в мою контрреволюційну організацію. Оскільки вони вже самі «зізналися», ніякої шкоди я їм не заподію. Таким шляхом я сподівався обійти фатальне питання викриття «своїх спільників».
Зрештою, я був фізиком і водночас марксистом і, отже, мав мислити логічно, тому, за винятком хронологічної непослідовності, моя історія була цілком логічною й вірогідною. Все було б добре, якби не декілька важливих моментів, про які я нічого не знав. Наприклад, чому план не вдалося здійснити? На якій стадії його викрито? І як саме? Одне було ясно — план не вдався, оскільки замах викликав би масові арешти. Я був стурбований цим, але не дуже.
— Але є одна річ, про яку я не можу сказати нічого певного, — заявив я з невинним виглядом, — чи замах було вчинено?
Торнуєв вибухнув реготом, до якого приєднались інші.
— Якби це сталося, — пояснив Рєзніков, — або навіть якби мала місце лише спроба, розстріляні були б не ви, а ми. Саме для цього ми існуємо: ми в зародку знищуємо плани класових ворогів.
Як усе було просто! Я зробив ще одну спробу щось заперечити, але Торнуєв перервав мене:
— Хай у вас голова про це не болить, Олександре Семеновичу.
Відповідайте на запитання, що ми їх перед вами ставимо з усією правдивістю. Але я бачу, що ви вже стомилися. Давайте сьогодні закінчимо, і ви трохи відпочинете. Завтра ми перейдемо до вашої диверсійної та шпигунської діяльності.
Мені не дуже сподобалося почуте, але думка про нічний сон була чудовою. Отже, я поздоровив сам себе з успіхом.
— Дуже добре. Ми закінчимо сьогоднішнє слідство таким записом: «Я зроблю додаткову заяву про диверсійну та шпигунську роботу моєї організації та мою в ній участь завтра». Підпишіть ось тут.
Він вручив мені ручку й тим поставив мене перед складною дилемою: що робити? Протестувати чи підписати мовчки? Якщо я запротестую, все може розпочатися знову, і замість жаданого сну — знову «конвеєр», якому я не в силах буду протистояти. Мені конче потрібно сном відновити свої сили, щоб потім ще тиждень вистояти на «конвеєрі», якщо доведеться. Я підписав.
Торнуєв підвівся й кивнув Шалиту налити мені ще одну склянку вина.
— Пийте, Олександре Семеновичу, — промовив він весело, — ви сьогодні заслужили. Ви зробили добре діло й дуже нам допомогли.
— Що тепер зі мною буде, громадянине капітане? Мене розстріляють?
Я підвівся й підійшов до розчиненого вікна. Вже давно стемніло, й свіже повітря принесло приємну прохолоду. Мабуть, Торнуєв подумав, що я хочу викинутися з вікна, бо підскочив до мене й схопив за руку.
— Розстріляють? Облиште ці думки. Ви дістанете декілька років, потім повернетеся й станете великою людиною. Дивіться, наприклад, на Рожанського.
— Що з ним?
— Дістав свої три роки й уже в дорозі до табору. Але скоро він повернеться.
Двома роками пізніше я довідався, що Рожанський усе ще знаходився у внутрішній в’язниці Харкова.
Торнуєв зателефонував до гаража й викликав авто. Рєзніков спровадив мене до Холодної Гори. Повернувшись у свою камеру я знайшов її порожньою. Зняв черевики і, в чім був, ліг на ліжко. Дивився на зорі крізь вікно і не міг заснути.
