Мав за собою кілька гарних робіт на тему ефекту Рамана та розсіювання променів, але його внесок у розвиток сучасної фізики полягав у іншому. Він був комівояжером теоретичної фізики. Походив із багатої родини, і це дозволяло йому ніде не працювати. Він мандрував від одного великого фізика до другого, провів декілька тижнів у Нільса Бора в Копенгагені, а потім деякий час у Фермі в Римі.
Його любили за веселу вдачу. Він розповідав смішні анекдоти та абсурдні історії. Ми умовляли його покінчити з кочовим життям, і він навіть погодився прийняти запрошення єврейського університету в Єрусалимі. Але то був лише експеримент, що не міг скінчитися успіхом. Плачек був виліплений не з тієї глини, з якої роблять професорів. Уже у своїй першій лекцій він визнав за необхідне довести до відома аудиторії, що євреї не є, власне, народом, єврейська мова то ніяка не мова, а те, що дітям на вулицях Єрусалима якось удається порозумітися між собою, є чистісіньким дивом, можливим тільки на святій землі. Неважко уявити, який ефект викликали його одкровення серед громадськості. Плачек витримав там лише рік, а потім спакував свою валізу й знов почав мандрувати. Він повернувся до Німеччини, де зробив кілька образливих зауважень стосовно Гітлера, і запропонував своїм приятелям-фізикам, аби вони відправили того чоловіка до його гірсько-австрійської вітчизни. Гітлер тоді вже був фюрером і рейхсканцлером. Подібні вибрики вже були небезпечними для життя. Його приятелі були дуже задоволені, коли він виїхав. У нас у Харкові він був декілька разів. Нашу країну іменував борделем, а мене директором борделю. Останній раз я зустрів його в грудні 1936 року в Москві. Я жив тоді в готелі «Москва». Він зателефонував до мене й ми стали домовлятись про зустріч.
— Так де зустрінемось? — запитав я.
— На великій вулиці, названій ім’ям того ренегата.
У Москві є вулиця Большая Дімітровка. Вона називалася так і до революції і та назва ніяк не стосувалася Георгія Димітрова, героя лейпцигського процесу й голови Комінтерну. Плачек був щиро захоплений героїчною поведінкою Димітрова на Лейпцігському процесі, де його звинувачували в зраді батьківщини, і жартома називав його ренегатом. Я розумів той жарт і не зважав на нього, але звідки можна знати, чи виявиться агент, що підслуховує кожну мою телефонну розмову, лібералом і чи зрозуміє він вірно жарти Плачека? Я з досадою кинув слухавку. Наступного дня, зустрівши Плачека, я зробив йому зауваження. Він сумно подивився на мене й промовив:
— Але ж, пане директоре борделю, чи не заразились ви тваринним браком почуття гумору, пануючим у сарматських низах? Ця країна сходить на пси. То видно вже по тобі. Рік тому ти ще був розумною людиною.
Я хутко відмовився від свого наміру наставити його на шлях розважливої поведінки. Він просто не розумів обставин нашого життя.
Він поїхав до Харкова, а я залишився в Москві. Я дозволив йому жити в моїй квартирі в Харкові. Повернувшись додому, я довідався про те, що він примудрився встругнути за час моєї відсутності.
У розмові з Варварою та Мартіном Руеманами Плачек заявив, що «Третій Інтернаціонал» втратив сенс, оскільки Ленін перестав його пильнувати. Тому треба зосередити усі сили в «Четвертому Інтернаціоналі», організованому Троцьким. Варвара Руеман, як щира сталіністка, гостро й енергійно запротестувала. Плачек додав ще декілька політичних анекдотів, і вона розізлилась не на жарт. Мартін усе те слухав мовчки й тільки посміхався, бо не вважав, що варто сперечатися. Наступного дня Варвара геть усе чисто виклала партійному секретареві Комарову. Комаров був людиною розумною і з певністю можна сказати, що троцькістожером за будь-яку ціну він не був. Він не знав, що йому робити з цією заявою. Певно, хотів би про це взагалі нічого не чути. Мусив, однак, остерігатися, бо якщо Варвара про це все розповість комусь іншому і про її заяву довідається ДПУ, його притягнуть до відповідальності за замовчування інформації. Бездіяльність була небезпечною, він міг за це поплатитися партійним квитком, а можливо, й волею. З тяжким серцем він сів і написав рапорт до ДПУ.
ДПУ не мало щонайменшого наміру приймати якісь заходи стосовно Плачека. Він був іноземцем, запрошеним до країни на кілька лекцій, і через два тижні покинув Радянський Союз без будь-яких перешкод. Але вся ця історія могла бути використана проти мене. Матеріал проти мене збирався впродовж кількох років, але нічого конкретного в їхні руки не потрапило. А тим часом вони мали перед собою живого троцькіста, агента «Четвертого Інтернаціоналу», новітнього витвору Троцького, який преса з часу процесу Зінов’єва зображала як контрреволюційний осередок саботажу й шпигунства проти Радянського Союзу. І той троцькіст був приятелем Вайсберга і мешкав у його квартирі!
Я відразу відчув небезпеку, що мені загрожувала. Гукнув Плачека й сказав йому:
