— В білий світ... Не маю що з вами вже робити та й із степовиками вже мені більше неподорозі. Той чорноліський медвідь — Хмара — мудріший, ніж я думав тоді, як він відмовився до об'єднання приставати. Тільки дурно час прогаяли. А як би відразу пішли були, не зупиняючись надовго, досіб могли армію мати і таких чудасій натворити, що тільки держись!
Я ось тільки у степ дивізію виведу, а там — бувайте здорові! Мої хлопці за хати давно забули. Щодня п'ятьдесять — сімдесять, а треба — то й сто верстов махну... Над морем побуваю, під фронт загляну, може й до Холодного Яру коли заверну...
Обминаючи колони степовиків, чорні примари тачанок і верхівців пірнули в темряву.
В Руській Поляні ми розділилися: Голий з частиною черкасців пішов обходити Черкаси зліва. Друга частина черкаських повстанців мала наступати разом з нашою бригадою понад залізницею. По дорозі зустрів нас наш розвідчик, що вертався із Черкас. Червоні вже знають про наближення повстанців. Дістали підкріплення зверху Дніпра — чотири пароходи піхоти. Один баталіон прибув увечері із за Дніпра. Всі жиди — мужчини, до старих пейсачів включно, одержали рушниці й, калатаючи зубами від страху, стали в лави оборонців міста. На станції — панцирний потяг, на Дніпрі стоять два бронеплави.
З маршем ми спізнилися і прийшли на край ліса, звідки видно було вже черкаські вогні, перед ранком. Черкасці хотіли наступати першими. Зрештою, для наступу всіма силами одночасно нас було просто забагато. Під містом була розлога рівнина і підставляти густі лави під кулемети не було сенсу.
Пускаєм наперед лави черкасців, а самі, розвинувшись в бойовий лад, йдемо на приличній віддалі. Черкасців у темноті не видно. Вогні всі більшають і яснішають. Нараз — кілька стрілів, за ними рясний вогонь з рушниць і кулеметів. Розляглося «Сла-а-ава-а!» повстанської лави — черкасці пішли в атаку. Може б вдалося було їм відразу збити ворога з позицій, та... на залізниці блиснула заграва з коміна паротягу. Бронепотяг, увігнавшись повним ходом аж на одну лінію з повстанчою лавою, почав з флангу кропити із кількох кулеметів і мітральєзи Гочкіса. 3 Дніпра одізвалися гармати бронеплавів і гранати почали вибухати між нами і черкасцями. Блиснуло кілька високих розривів шрапнелі. Черкаси «відгризалися» міцніше, ніж можна було сподіватися.
Я чомусь був переконаний, що попавши під гарматний обстріл, селянська лава піде врозтіч. Ні. Залягли і, відсунувшись лише від небезпечного сусідства бронепотягу, стріляли, поривалися час до часу вперед і знову залягали під градом куль.
Положення було небезпечне. Як розвидніється, бронепотяг, роз'їжджаючи по лінії, вогнем з флангів, а навіть із тилу, може накоїти немало шкоди.
Рушничний і кулеметний вогонь з-під міста збільшувався. Очевидно, на відтинок бою прибували частини з інших відтинків.
Петренко послав до отамана-«австріяка», який командував лавою черкаських повстанців, зв'язок із порадою, щоб він стримався від наступу, лише дразнив ворога. Червоні, думаючи, що напад ведеться лише з цього боку, можуть стягнути сюди усі сили. Тим часом Голий, що видно спізнився, буде мати облекшене завдання з протилежного боку міста.
Потім закликав Левадного.
— Левадний! Поки розвидниться — кров з носа — треба відігнати бронепотяг під місто і висадити в повітря якийсь місток.
— Стріляти звідціль із міномета — не попадеш. В темноті не можна установити добре віддалі. Візьму но я хлопців з мінометом та піду до нього ближче. Може вдасться просто в бік з одну міну всадити.
Взявши трьох хлопців з мінометом і мінами, Левадний пішов до бронепотягу. Вслід за ним рушили Соловій та ще два козаки із двома десятифунтовими пачками тритолю.
За чверть години, не в боці, лише в «чолі» бронепотягу, озброєному нечинною в цій ситуації гарматою, вибухнула міна. Левадний підліз із того боку просто по залізниці, не ризикуючи попасти під вогонь кулеметів. Бронепотяг дав задній хід і відсунувся на півкілометра. Вибухнула на лінії, пущена йому вслід, друга міна. Відсунувся ще трохи, не припиняючи обстрілу повстанців.
В цей час, позад ворожих позицій, в самому місті, розляглася стрілянина і вибухи ручних гранат. Голий вже у Черкасах!
Бронепотяг урвав стрілянину й хвилинку стояв, наче прислухаючись. Потім повним паром чкурнув до Черкас. Повітря стряс переможно-радісний рев повстанчих лав перед нами, що стихійно рушили в атаку на ворожі позиції. Ще кілька хвилин такали з-під міста кулемети і розсипалися гарячкові рушничні стріли. Потім стихли. Крики черкасців вливалися вже у передмістя. Повільно рушаєм до Черкас. Вогники гарматніх розривів на вільних вже від повстанців підміських полях густішають. До гармат з бронеплавів приєдналися гармати бронепотягу. Наближаємося до обстрілюваних місць. Петренко, що їхав поруч мене, стримав коня.
— Або ми часу не маєм?! Підождем, поки їм обридне без путя стріляти. Спинити лави! Курінного 2-го куреня до мене! По лавах побігла коротка команда.
— Пане осаул! — крикнув Петренко до Отаманенка. — Пошліть зв'язкового до Чорноти, щоб їхав з кіннотою сюди.
