Лікар знав, що значить «відставити до більшого міста», тому й не питаючись зрозуміли ми, що стан отамана грізний. Обговорюєм із Чорнотою, Семеном Чучупакою та братом отамана — що робити? Перебравши усі наші «можливости» в цьому напрямку, зупиняємося на двох: Київ і Єлісаветград. Останній — ближче, а це багато значить, бо завезти можна лише підводою. І то, не прямою дорогою, буде сотня кілометрів!
Лікарні у містах всі стали державними, та через своїх людей якось би залагодилося. Головне довезти повз чекістів, міліцію, військові частини. Отаманові однаково — згинути від чекістської кулі чи від одержаного вже відламка гранати, та... принаймні двоє мусить супроводжувати. Вибору нема. Прощаємося сердешно, не знаючи чи побачимося більше. Увечері молодший Деркач, один з «бурлаків» і козак-мельничанин за візника виїхали з раненим в небезпечну дорогу. Зробилося їм фальшиву посвідку, що є членами жаботинського комнезама, від існування якого залишилася лише печатка в «архіві» Холодного Яру, та що везуть до лікарні голову комнезама, раненого підчас нападу «бандитів» з Холодного Яру. Показувати ту посвідку представникам влади можна хіба за п'ятдесять кілометрів від наших околиць. Ближче — за документи мали служити револьвери й гранати, сховані під одіжжю. Могли придатися вони і дальше, навіть у самому Єлісаветграді. Різні бувають в такому положенні «збіги обставин». «Інструкція» була ясна кожному без слів: у випадку чого — добити отамана і самим живими в руки не датися.
Перемучена маршем бригада відпочивала у Мельниках. Другого дня пополудні прибув до нашого штабу роз'їзд від загону Хмари: підстаршина і сім козаків на білих від скорої їзди конях. Чорноліський полковник алярмував Холодний Яр, щоб... рятувати степову дивізію. Блакитний, довідавшись що дорогу на Александрію загородили йому значні сили кінноти Будьонного і піхоти, змінив напрямок і повів дивізію вправо за залізницю, щоб обійти поза Знам'янкою. Сьогодні зіткнувся там з новою дивізією будьоновців і прислав до Хмари зв'язка, щоб він допоміг, відтягаючи увагу ворожої кінноти. Чорнолісці вже пішли в той район. Хмарині козаки попровадять нас, орієнтуючись більш-менш, де їх загін буде.
Але які будьоновці?! Де вони тут взялися?! Як ми виступали на Черкащину, нічого про них не було чути.
Начальник роз'їзду розводить руками:
— Вже кілька днів приходять ген поза-залізницею та їдуть потягами. Підловили ми на хуторі фуражирів — кажуть йдуть з польського фронту на врангелівський. Про замирення з поляками ще навіть не знали — видно вислали їх ще поки переговори йшли.
Переглядаємося, не довіряючи власним вухам.
— Яке замирення?! Кого?! З ким?!
— Ну та поляків з большевиками. Ось вже ж і в газетах є... Витягнув з кишені й подав нам пом'яте число «Красной звєзди». З биттям серця ковтаємо рядки. Офіційне повідомлення про перемиря. Напрямок статтей і закликів — «помиритися з поляками, щоб розбити Врангеля й Петлюру!» Отож — факт... Ще важче ніж тоді у Чигирині, притиснув усіх тягар думки: щож дальше? Ворог розв'язує собі руки. Сама українська армія — не в силах перемогти. Що буде з нею? Що буде з нами?
Чорнота, переглянувши газету, гірко-іронічно посміхнувся.
— Шкода, що орди татарської нема. Можна б було ще одного старого союзника випробувати. Ну — та балакати будемо, як буде час. Чекаємо, отамане, твойого слова.
Петренко «обтрусився» з задуми.
—Збирати сотні. Щоб харчів хлопці багато не набирали. Налегко...
Збірка і вимарш заняли півгодини. Як стемніло, бригада переходила вже залізницею за Соснівкою. Половина кінноти була в роз'їздах, висвітлюючи шлях. Їдемо з Петренком, Чорнотою та Отаманенком і розмовляємо, що наш марш доцільний лише в тому випадку, як степовики вступили з будьоновцями в затяжний бій на місці й встоялися до ночі, або як вернулися в нашому напрямку. Бо як пішли, чи з боєм, чи без бою, дальше в степ — то зайшли досі далеко.
Попівночі відшукуємо Чорноліський полк на хуторах в Розумієвському лісі. Хмара зустрів нас понурий, урочисто-понурий.
— Степовиків рятувати?.. Спізнилися... Вирятувані вже, хоч і дорогою ціною...
Сівши за столом у хатині, оповідає нам перебіг подій. Коли Степова дивізія, перед полуднем, йшла вже по відкритій місцевости на Херсонщину, розвідка Чорного Ворона виявила, що збоку, просто на неї машерує дивізія будьоновської кінноти. Безлісиста рівнина, повстанці не призвичаєні до бою з масою доброї кавалерії, майже половина із них — без рушниць...
