По сусідству, за рогом кварталу, юрба із задоволеними викриками й реготом оглядає щось при світлі палаючого будинка. Під’їжджаю. В крузі глядачів кілька селян держать за руки і ноги розпластаного на землі молодого жидка, що верещав на всі голоси. Старий сивий дядько, збивши на потилицю баранячу шапку і закотивши рукави, з фільозофським спокоєм урочисто переводить «операцію»: до розпоротого косою живота напихає гречки.
— Вополномочений з вупродкому, — пояснює мені один із глядачів, — черкаські хлопці показали де живе, а він, бісова кров, до мами під перину сховався! Стару суку зарізали, щоб щенят не плодила, а йому треба по довжності — «развйорстку виповнити»...
— Га! — Як він до нас до Млієва приїхав був з червоноармейцями — розвйорстку дерти, — одізвався другий глядач, — хіба таке вичудачував! І не підступай до нього — чистий тобі цар Миколай третий...
Я вас, каже, навчу як савєтськую власть слухати!.. А тут — бач — під перину заліз!.. Два ліворверти, карабінку, документи, гроші — геть чисто через вікно на подвір'я повикидав, знайшли вже як хату запалили... А збіжжя усякого в хаті! У господаря за добрих часів стільки не бувало. Вертаюся до Петренка. Воно все добре... Зрозуміла, дика мстивість мирного й по суті доброго українського селянина, зрозуміло, що селянин потребує соли і цв'яха, але... що діється коло Дніпра? Де поділися червоні з Черкас? Якби у відповідь від Дніпра знову затакали кулемети. Вже розвиднялося — безперечно на руку противникові. Ніхто із повстанців не знає, де Голий або «австріяк». Нарешті якийсь кіннотчик сказав нам, що отаман на станції, роздає повстанцям захоплену зброю і набої. Чорнота з півсотнею їде на розвідку до Дніпра, а ми з Петренком — шукати Голого.
Гармати почали грати живіше, обстрілюючи місто шрапнелями, а околиці гранатами. До «концерту» приєдналася ще якась гармата з Дніпра, вище міста. По дорозі догнав нас отаман «австріяк», що роздратовано вимахував своїм «бучком».
— Прошу панів — в... я в таку войну!.. Півтисячки з мого регіменту за містом в розстрільній лежить під канонами — а кілька тисяч гунцвотів — прошу вас — в місті сіль та сірники фасує!..
За хвилину надлетів чвалом Голий, що гнався із станції до міста. Завертаємо назад, обсуджуючи по дорозі положення.
Червоні відступили до мостів під прикриття бронеплавів і бронепотягів. Бронепотяг, що бився з нами, стоїть на мості. На верхньому мості теж стоїть панцирник, що надійшов із Золотоноші. Червоні, видно, боронитимуть мостів за всяку ціну, а без гармат бронеплавам та панцерникам не багато до серця промовиш. На станції — два вагони гарматніх набоїв, та що з них! Гармати поїхали із степовиками, без запасу набоїв, «боронити хати»... Будь вони тут — можнаб за мости з червоними «поторгуватися».
Перед ранком Чорний із своїми повстанцями напав на мости з полтавського берега. Збив охорону і наклавши під деревляний міст околотів, підпалив його. Та бронеплави гарматнім і кулеметним вогнем повстанців відігнали, а вогонь погасили брандсбоями.
Петренко пропонує Голому, щоб покидати Черкаси і, перервавши в кількох місцях залізницю, йти, як плянувалося, на Цвітково.
Голий замахав руками.
— Неможливо! Степовики пішли. Гармат нема. А до того — мої повстанці — кожний у Черкасах щось «завоював» — хоче до дому жінці занести. Вертайтеся з нами — пізніше може якось виберемось.
«Австріяк» вдарив руками по литках:
— О — прошу! Шляк трафить з таким войском! Та мої такі самі — а дам приказ — і підуть!
Кажу тихо Петренкові, що можем іти на Цвітково і без Голого, та Петренка теж «муха вкусила».
— Як ви додому — то й ми додому. Тільки як будуть вас з домів викурювати — не присилайте, щоб рятувати.
За містом розгорялася перестрілка. «Австріяк» погнався до свого відділу з тим, що Голий зараз вишле «на фронт» підкріплення.
Зустрічаєм Чорноту, що шукав вже за нами. Мав одного раненого. Червоні розпочали наступ. Бронепотяг посувається до міста. Треба подумати про бригаду, що була поблизу залізниці.
Пращаючись з Петренком, Голий «винувато» по учнівськи виправдовується:
— Розумієте... У вас — якби регулярна частина... А тут — «сіра кобила» хліборобська: Хоче — везе, хоче — не везе... Петренко стягнув повіддя.
— Винесіться но скоріше з Черкас, бо як панцерники обійдуть місто з обох боків, а піхоту попре від Дніпра — то наберете, як бідний в торбу. Буде більше м'яса, ніж сірників та соли...
Зібравши бригаду, переходимо залізницю і Побережжям «беремо курс» на Холодний Яр.
Лікар у Медведівській лікарні, оглянувши раненого отамана Деркача, стояв над ним безрадний.
— Операція безапеляційна. Треба видалити відломок, а можливо й позашивати ушкоджені увні. Я не хірург, тай приладь відповідних лікарня не має. Треба відставити якось до більшого міста.
