Мандан спробував ще тричі, спочатку сповнений рішучості, потім розхвилювавшись. Уто поправив положення його пальця, поставу руки і показав, як вести кінчиком стріли. Третя стріла принаймні влучила в тюки сіна, що Хоробрий уже вважав перемогою. Уто не хотів більше засмучувати королевича, тому дав йому звичайний лук, такий, який Мандан використовував на полюванні і з яким був набагато вправнішим. Він випустив більше стріл, спромігшись проколоти каптан двома з них.
Мандан підвів погляд на свого наставника.
— Чому ти так ненавидиш ішаранців?
— Ви знаєте історію, як вони вирізали поселенців Валаери, нашої мирної колонії Хоробрих, використавши божка, щоб занапастити моїх предків. Відтоді ми заприсягнися їм метатися.
Мандан нетерпляче перепитав.
— Я знаю історію, Уто, але твій гнів завжди віддає чимось дуже особистим. Я знаю, що в останній війні вбили твою сім’ю. Чому тебе не було поруч, щоб їх захистити? — Королевич випустив ще одну стрілу, знову проколовши старий каптан.
Уто подав йому арбалет і чотири болти.
— Бо я мав інше доручення. Конаґ Кронін відіслав мене на острів Фулкор, щоб там допомогти солдатам захиститися від навали.
Мандан дивився на болти, тримаючи арбалет і оцінюючи його вагу.
— І тому тебе називають Уто з Рифу?
— Я розповім, як став називатися Уто з Рифу. — Голос його став тихішим, коли він розповідав свою історію. Мандан слухав дуже уважно. — Емпрір Дака хотів повернута собі острів, а тому відрядив три найпотужніші військові кораблі ішаранського флоту, що були набагато сильніші за наші патрульні кораблі, розміщені на острові.
— Військові кораблі Ішари стали на якір за рифами, далеко поза межами досягання наших баліст[15] та катапульт, що стріляли зі стін. Вони перекрили вихід в море, розігнали судна з провізією. Ми не могли зняти ворожу облогу, і все, що їм треба було робити, — чекати, поки ми повмираємо з голоду.
— У цій пастці ми пробули не один тиждень. Ми випили воду з цистерн, з’їли останні припаси зі сховищ. — Він напружив щелепу. — Нам не залишалося нічого, жодного вибору, крім як здатися, проте я знав, що треба хай там як, але знята блокаду. Я заприсягся служити конаґу Кроніну. Я залишив свою родину заради цього завдання.
Мандан вклав болту арбалет, щільно натягнув тятиву і встановив зачеп.
— І що та зробив?
Уто поглянув за стіну тренувального майданчика на місце злиття річок і далі на океан.
— Я знищив військові кораблі. Сам. З рифу.
— Уто з Рифу... — Королевич усміхнувся. — Як ти це зробив?
— Ішаранські кораблі стояли на якорі за межами досяжності, але під час відпливу зазубрені слизькі верхівки рифів опинялися над водою, тож упродовж лише однієї години кожного дня у рифах з’являвся ненадійний і небезпечний прохід.
У темну безмісячну ніч я спустився по скелі з довгим луком — схожим на той, з якого ви щойно стріляли, — і колчаном стріл. Я дістався рівня води і став пробиратися по рифах вбік моря. Мене ледь не змило хвилями, що накочувалися на рифи, але я не міг дозволити собі впасти. У темряві я йшов і йшов у воді, аж поки не опинився далеко від острова... і близько до ворожих військових кораблів, які стояли на якорі.
Вони вважали, що стоять на безпечній відстані. Ішаранці не бачили мене і не чекали. А я знайшов ідеальну позицію на великому виступі коралового рифу. Я зняв колчан, натягнув довгий лук, запалив першу стрілу іскрою магії. Коли наконечник спалахнув, я відтягнув тятиву і випустив стрілу. Я знав дальність лука, і моя вогненна стріла влучила у вітрила найближчого корабля ішаранців.
Я запалив і випустив усі п’ятнадцять стріл, одну за одною, і всі п’ятнадцять влучили в ціль. Полум’я охопило вітрила ворожих кораблів, почалася пожежа. Вогонь перекинувся на щогли і досяг палуб. Перелякані солдати здійняли крик. Вони не могли збагнути, яким чином на них напали, бо ніхто не міг підійти з цього напрямку.
Я насолоджувався своєю перемогою лише якусь мить, бо відплив закінчувався. Вода вже затопила частину проходу в рифах, тому я кинув колчан та лук і просто побіг. Мої ноги хлюпали по воді, що прибувала, а хвилі ледь не змили мене зі скель. Я втратив рівновагу і впав у море, але зміг виплисти, видерся на корал, і рушив далі убрід, поки не повернувся до гарнізону.
За моєю спиною швидко згорали ворожі судна, і я чув крики охоплених вогнем людей. Усі три облогові кораблі Ішари стали великими погребними вогнищами.
Я був виснажений і розбитий, але ми перемогли. Ішаранський флот зазнав поразки, і тепер наші військові кораблі змогли прорвати облогу й атакувати інші патрульні судна. Це була велика перемога, і ми всі її святкували. Гарнізон було врятовано. — Він дивився вдалечінь. — Я повернувся на кораблі додому в Остерру, щоб повідомити конаґу Кроніну про те, що зробив, і що острів Фулкор в безпеці.
Уто замовк, почуваючись зле. Він так довго мовчав, що Мандан глипнув на нього з нетерплячою цікавістю. Попри те, що Хоробрий рідко виявляв емоції, йому не вдалося приховати, що його голос затремтів.
