Вислухавши з інтересом її пропозицію, він посміхнувся.
— Я радий, що ви сказали про це так прямо, Ваша Високосте. Це підводить мене до справжньої причини, чому я хотів прибути до Сереполя. Я й справді бачив дещо цікаве, а можливо, й небезпечне. Це може стати початком взаємного обміну між нами. Діліться відомостями, і з вами поділяться. Моя інформація не коштуватиме вам нічого, тільки вам треба буде відповісти на моє запитання.
Ілуріс була заінтригована.
— О! І що за інформація?
Він знову намалював коло довкруж серця.
— Люті. Стародавня раса з’явилася знову. Вони повернулися з пустища.
— Люті? Досі живі? — вигукнув Кловус. — Це неможливо.
Відверта реакція жерця сказала Гейлу майже все, що йому потрібно було взнати. Та він продовжував пильно вдивлятися у кам’яне обличчя емпри.
— Чи є бодай якась ознака появи Лютих в Ішарі, Ваша Високосте? Цей континент має потужнішу магію, ніж та, що залишається в старому світі. Стародавня раса може прийти сюди, аби скористатися вашою магією.
Кловус почав відповідати, проте Ілуріс змусила його замовкнути.
— Я можу запевнити вас, капітане, що нічого про це не чула, а я щойно завершила поїздку всіма своїми округами. Ніхто тут не говорить про Лютих. Вони — створіння старого світу та далекого минулого. До Ішари вони не мають жодного стосунку.
Її відповідь принесла Гейлу велике полегшення.
— Що ж, це був хороший обмін інформацією, Ваша Високосте. Наші відносини добре починаються.
Емпра знову нахилилася вперед.
— Мене не хвилюють Люті, капітане. Я мала на меті найняти вас для більш традиційного шпигунства, щоб дізнаватися про більш звичайні речі.
Він посміхнувся, почуваючись впевненіше у розмові на добре знайомі теми.
— Я прийму ваше золото, Ваша Високосте, і буду радий надавати вам інформацію за умови, що ви не заперечуватимете, щоб я продавав інформацію про Ішару конаґові. Утауки повинні залишатися нейтральними. Якщо це прийнятні умови, я готовий діяти як ваш шпигун.
Кловус почервонів. Він відкрив рота, закрив, а потім невдоволено вигукнув.
— Неможливо і безглуздо.
Ілуріс просто всміхнулася.
— Що, як ви погодитеся надавати конаґові Конндуру тільки ті факти про нас, які я скажу вам йому надавати?
— З радістю робитиму так, якщо те, що я казатиму, буде правдою.
Семі випалила:
— А хто вирішує, що є правдою?
— У цьому випадку я, — сказав Гейл. — Більше ніхто.
Ілуріс надовго задумалася. Жрець переминався з ноги на ногу, ніби пориваючись щось запитати, проте холодний погляд емпри примушував його зберігати мовчання. Нарешті вона підвелася зі свого вкритого позолотою трону.
— Дякую вам за розмову, капітане. Наразі це не та угода, яку я хочу укласти.
Після тривалої мандрівки додому через гори Адан вирішив, що перш за все повинен обійняти свою дружину.
Пенда зустріла його біля міської брами Баннрії, коли він в’їжджав у місто в супроводі солдатів. Адан зосередив свою увагу лише на вродливій утаукській королівні, з якою не так давно одружився. Вона стояла в бордових шовкових спідницях, вишитих візерунками у формі листя. Пенда потягнулася, щоб поцілувати його, а він нахилився з сідла, аби поцілувати її сильніше, запустивши пальці в її густе, темне волосся. Солдати супроводу спостерігали за ними, посміхаючись.
Коли він дав їй можливість перевести подих, Пенда промовила:
— Я посилала Ксара видивлятися тебе щодня, Старфолле, тому знала, що ти їдеш. Кра, я багато годин чекала, відколи він тебе виглядів. — Адан спішився і схопив її в обійми. Вона засміялася.
Її ска кружляв над головою, а тоді, розпушивши зелене пір’я, граційно опустився їй на плече, ніби не звертаючи особливої уваги на повернення Адана.
— Судерра була самотньою без свого короля, — сказала вона, — як і я була самотньою без свого чоловіка.
Він торкнувся її живота, відчуваючи, що їхня дитина трохи виросла.
— Частина мене з тобою повсякчас.
— Я не хочу частини тебе. Я хочу тебе всього. — Пучкою свого пальця вона намалювала коло довкруж свого серця.
— І тепер ти це маєш. — Він узяв її за руку, і вони увійшли в місто, а коні рушили за ними. Сінан, убраний в обладунки вартових Стяга, їхав поруч із солдатами супроводу; він мав відвести їх у гарнізон Баннрії, де їх мали розмістити.
Повернувшись у замок, Адан розповів Пенді все, що зробив. Зброєносець Гом радів, що знову міг служити своєму господареві, хоча все ще був розчарований, що король не взяв його з собою, коли вирушав в дорогу. Однак, згадуючи жахливу фортецю крижаних Лютих у Лейк Бакал, Адан похитав головою.
— Тобі не варто бачити те, що побачив я.
Коли хлопець приніс їжу для короля та королеви, він ледве не впустив тацю, бо раптом влетів Ксар і спритно схопив срібну ложку, що лежала біля тарілки. Ска полетів геть, шиплячи та клацаючи дзьобом.
— Ану поверни! — закричав Гом, не знаючи, наздоганяти птаха чи продовжувати подавати їжу.
Ксар влетів у королівські покої та гордовито кинув ложку перед Пендою. Вона насупилася, глянувши на птаха-рептилію.
— Так ти мені не догодиш, Ксаре. — Відчуваючи її розчарування через їхній сердечний зв’язок, той опустив голівку на знак вибачення.
