Поки вони їли, Пенда розповідала про великий неспокій в країні, бо новини про піщаних Лютих викликали серйозну тривогу у судеррців.
— А королева By більше не надсилала звісток? — запитав Адан. Пригадуючи нещастя, які спричинили їхні північні противники, він знову подумав, що, можливо, не матиме іншого вибору, крім як приєднатися до піщаних Лютих заради їхнього виживання.
Пенда похитала головою.
— Вони зникли в пустелі, наче це були просто легенди.
Пополудні вони пішли на оглядовий майданчик, звідки, як на долоні, можна було бачити всю Баннрію та навколишні землі королівства. Супроводжуючи їх, Ксар полетів попереду і сів на зубець стіни, хитаючи головою.
Пенда взяла чоловіка за руку, коли вони дивилися на численні черепичні вершечки дахів.
— Поки тебе не було, я щодня виходила сюди виглядати тебе, але сьогодні... я відчуваю, що знову щось негаразд. — Її темні очі зустрілися з його. Адан відчув холодок по спині, знаючи, що не можна нехтувати зв’язком його дружини з надприродними явищами. — Можливо, ще один передвісник.
Ксар залопотів крилами і звернув погляд фасеткових очей на Пенду, потім видав химерний звук, не схожий ні на що з того, що Адан чув досі. Його дружина здригнулася і зблідла. Її ноги підігнулися, та він встиг зловити її у свої обійми.
— Що це? Що не так?
Вона знову похитала головою.
— Яскравий шум і глибока тінь. Усередині кола, поза колом.
Ска просвистів знову, і Пенді, здавалося, запаморочилося в голові. Адан відчув дивний запах гнилі, щось схоже на зіпсуте м’ясо і сірку. Вони повернулися обличчям на захід до гір та пустелі за ними, де далеко-далеко він розгледів коричневий серпанок кружляючої у вирі пилюки.
— Можливо, Люті щось роблять.
Із пронизливим криком Ксар злетів у небо, значно вище башт замку Баннрії. Адан продовжував утримувати дружину, але тепер її очі закотилися так, що можна було бачити білки. Вона голосно видихнула, наче могла бачити очима ска, навіть не вдивляючись крізь діамант «сльоза матері» на його комірі. Пенда здригнулася, вигнулася, очевидно відчуваючи ментальний удар через її сердечний зв’язок зі ска.
Адан відчув напруження в повітрі, наче весь світ застиг і потім затремтів. Він зосередився, намагаючись відчути те, що могла відчувати дружина. Утауки мали витончену форму магії, володіли нитками удачі та чутливістю до невидимих речей. Він не сумнівався в Пенді, коли вона говорила щось подібне. Хоч очі її залишалися заплющеними, вона застогнала.
— Це не є правильним, Старфолле.
Адан підтримав її, спробував відвести до однієї з кам’яних лав, проте вона змусила себе розплющити очі, взяла його за руку і швидко виструнчилася. Він спробував утримати її, щоб вона прилягла, але вона відмовилася.
— Мені потрібно побачити, Старфолле!
Ксар видав ще один дивний крик. Пенда повернулася і настійно вказала в протилежний бік, на схід.
— Поглянь туди! Небо... немов налите свинцем.
Адан повернувся, і від побаченого слова застрягли у нього в горлі.
Страшна сіра пляма захопила половину неба на східному видноколі, де землю перетинали гори Хребет дракона. З вікон у сусідніх високих будівлях до Адана долинали голоси, охоплені все більшим подивом, розпачем, переляком. Люди стояли біля вікон, усі вдивлялися у небо на сході.
— Це йде від гори Вада, — мовив Адан. — Я проїжджав ті гори зі своїм супроводом усього кілька днів тому.
Ксар різко опустився і сів на плече Пенди, сховавши вкриту лусочками морду у її волоссі.
Через кілька ударів серця Адан почув гул у повітрі, наче це наближалися якісь незліченні різкі звуки, що накладалися один на одного в далекій какофонії. У передчутті лиха звуки міста ставали все тихшими.
Піднявшись з-за лісистих передгір’їв на західному горизонті, аморфна чорна примара промайнула в повітрі, ширяючи над самими вершечками дерев. Тінь зберігала свої обриси, потім розширилася, стаючи темнішою, більшою. У цій примарі вгадувалися окремі елементи, схожі на величезні крила, страхітливе тіло, довгу шию, а потім гігантська маса розмилася, ніби розділившись на частини.
В Адана шкірою пробігли сироти. Пенда застогнала, тримаючись за стіну, щоб встояти на ногах. Від Ксара почувся ще один незбагненний звук. Адан не міг зосередити погляд на страхітливій тіні, яка заповнювала собою небо, розростаючись дедалі більше, у той час як наближалася до Баннрії.
Він міцно тримав Пенду, беручи в неї стільки ж сили, скільки вона брала в нього. Він поглянув угору, готовий зіткнутися з цим монстром, знаючи, що це таке. Проте темна примара розсіялася, а потім зібралася знову, піднімаючись над містом, і Адан побачив, що то взагалі не дракон, а якийсь химерний вихор живих істот.
Пенда стиснула долонями скроні.
— Хіба ти не чуєш їх? Вони кричать! Вони летять сюди.
За лічені хвилини чорна хмара розділилася, розбившись на безліч літаючих істот, неймовірну масу крилатих створінь, тисячі й тисячі їх.
