Кловус пишався Серепольським божком — наймогутнішим божеством у всіх тринадцяти округах. Ця сутність існувала відтоді, коли найперші ішаранці уявили її та впродовж століть годували своєю вірою, що все міцнішала. Сила божка збільшувалася та згасала в ході історії, залежно від того, скільки людей потребували його надприродного захисту, а настрій поневоленого божества змінювався від доброзичливості до помсти, залежно від потреби.
Кловус відчував це все своє життя і, маючи особливі здібності, спілкувався з божеством, заспокоював його, контролював, а також передавав йому власну злість і розчарування, які натомість знову поверталися від цієї сутності до жерця. Божок знав своє місце, знав, кому він служить.
Це буде значно більшим викликом у порівнянні із Тамбурдинським божком; і після того, як він та Чорні вугри знову підтвердять свої здібності тут, Кловус вирушить у віддалений округ, де допоможе керувати іншим божком, коли той знищуватиме варварів. Адже саме для цього і існують божки!
Кам’яні стіни підземної зали були досить товстими, тому ніхто не почує ревіння чи криків, коли розпочнеться поєдинок. Товсті вхідні двері були закриті й зачинені на засов. Кловус замкнув ізсередини два залізних навісних замки та сховав ключі у своєму темному каптані. Легко звідси не буде вибратися нікому. Їм — і Чорним вуграм, і божкові — доведеться пройти через нього, а жрець Кловус не мав наміру нікого випускати. Допоки все не скінчиться.
Десять асасинів стояли роздягнуті до пояса, на них були лише вільні штани для тренування, а на руках — шкіряні рукавички з шипами, наче їхні кулаки могли бути ефективними проти шаленої сили дикої сутності. Четверо з них були в щільно зашнурованих сандаліях, інші шість вирішили залишитися босоніж, оскільки мозолі та гострі тверді нігті були смертельною зброєю. Усі вони мали при собі традиційні ножі, палиці, вигнуті мечі.
Навпроти дальньої кам’яної стіни коливалися, мов розпливчастий прямокутник, мерехтливі двері заклинання, що вели до химерної реальності, у якій живе божок. Поруч із дверима заклинання пластина димчастого скла неправильної форми давала можливість глянути на божка. Жрець бачив, як божок змінює свою форму, перетворюючись на проникнуте силою, схоже на людське обличчя, що складається з рис, почерпнутих ним від незліченної кількості парафіян. Коли навіяний вираз обличчя змінювався, Кловус часто бачив там власний образ. Сутність відчувала верховного жерця та відповідала йому, і це його дуже тішило.
Хоча будівництво храму розтягнулося на десятиліття, містяни все ще приносили жертви божку. На світанку натовпи збиралися на щоденні молитви, і їхні молитви та підношення наповнювали сутність силою. Саме тому для проведення цього випробувального бою Кловус навмисно обрав глуху ніч — коли божок буде найслабшим.
Однак божок Сереполя ніколи не був слабким, як і Чорні вугри. Вони битимуться із сутністю кожною часткою своєї сили, використовуючи свій гнів, кулаки, зброю та все, що зможуть прикликати. Якщо вони зазнають поразки, Кловусу доведеться самотужки заганяти божка назад. Він багато чого навчиться, незалежно від результату.
— Ви готові? — Кловус стояв за міцною барикадою з дерев’яних балок, поперечин і складених один на одного ящиків, ніби збираючись захищатися від юрби під час вуличних заворушень. Він підсилив барикаду власною магією, проте саме
Як одна команда, десять Чорних вугрів стояли лицем до мерехтливих дверей заклинання, вдивляючись у тіні, що ховаються за магією. Лише Заха відповів:
— Ми завжди готові, жерче.
Кловус посміхнувся.
— Як і божок.
Він зосередився на потоці сили в собі й пробурмотів слова, що допомогли вивільнити магію. Сяючий прямокутник згас навколо країв, розділився посередині, а потім згорнувся всередину, назовні та вбік. Двері було відкрито, і божок проник у залу.
Навіть будучи відносно слабким через небажання емпри будувати храм, якого ця сутність заслуговувала, божок все одно залишався приголомшливою, кровожерливою, могутньою істотою. Божок пройшов крізь двері заклинання — буревій облич та димної завіси, безформний згусток, з якого вилітали блискавиці, а породжений ним вітер бив з такою силою, ніби добряче лупив кийком.
Кловус сховався за посиленою заклинаннями барикадою, однак не міг відірвати очей, коли Чорні вугри зіткнулися з розлюченим божеством. За весь час їхніх тренувань вони ніколи раніше не боролися з таким суперником.
Двоє з них пірнули у серцевину магічної бурі, кидаючи свої тіла в саме її джерело. Заха наносив різкі удари руками, потім бив твердою босою ногою, але все це було схоже на спробу здолати голіруч торнадо. Божок викинув одного з асасинів зі свого розбурханого осердя і гепнув ним об кам’яну стіну. Чорний вугор встиг застосувати магію, щоб змусити свою шкіру затвердіти, але удар все одно виявився достатньо сильним, аби його оглушити. Він скотився на долівку, потряс головою, знову скочив уперед.
